Розділ «Число блудниці»

Зараз думки відмовлялися коритися, Попельський не міг уявляти річок і просторів зеленої України. Замість цього в збудженій пам’яті виринали то ніжний овал обличчя Ренати Шперлінг, з її великими зеленими очима, то стиснені вуста й грубе лице інспектора Чеслава-Пауліна Грабовського. І одна, і друга картина викликали сильне хвилювання, хоча й дуже різного характеру. І те, й інше спричиняло докори сумління. Рената застерігала: «Festina lente[40]!», комендант репетував: «Я повинен взяти вас знову на роботу, а ви приходите й нічого не знаєте про написи Гебраїста!».

Попельський рвучко відкинув ковдру, підвівся й важко всівся за письмовим столом. Засвітив лампу, перевірив, чи штори щільно затуляють вікно, а тоді заходився коло роботи. Розіклав на столі аркуші з гебрайськими написами й довго на них дивився. Тоді розкрив гебрайський біблійний конкорданс і виписав усі місця у Старому Завіті з використаними в обох текстах словами. Зі своєї великої книжкової шафи, оздобленої постатями женців, витягнув примірники Біблії чотирма мовами — польською, гебрайською, грекою та латиною.

Йому здавалося, що фрази вбивці випадкові, безграмотні, примітивні й узагалі безглузді. Відчував, що вони лише імітують глибокий окультний зміст. Тому вирішив розглянути їх в інших контекстах, зрозуміти з точки зору етимології. Своїм «Вотерманом» переписував чотирма мовами біблійні місця на маленькі карточки, там підкреслював слова, які використовувалися в повідомленнях убивці й силкувався дістатися їхнього первісного значення. Потім порівнював ці значення в чотирьох мовних версіях, відчуваючи чимраз сильніше збудження. Його захоплювала не стільки якась незрозуміла мета праці, скільки сам процес. Подобався навіть власний чіткий почерк, радували підкреслення червоним чорнилом значеннєвих відмінностей, скрип пера на папері й навіть запах відчиненої книжкової шафи. Попельський не помітив, як минув полудень, ледве відреагував на повернення зі школи Рити й донин поцілунок у батьківську щоку, майже не відчув смаку обіду, котрий йому подали в кабінеті. Лише близько третьої він знесилився. Безвладно сперся на крісло, ноги простягнув перед собою й зі зростаючим невдоволенням глянув на свої нотатки. «Авжеж, — думав він, — саме цим я збираюся нині вразити інспектора Грабовського. Науковим аналізом. Скажу йому, що гебрайське слово «досвітня зірниця» споріднене зі словом «зачарувати»! Ото старий зрадіє! Ото вже мене похвалить! Він лише гляне й солодко прокаже: «Чудова наукова доповідь, пане! Вам би професором в університеті бути, але там, як я чував, не надто хочуть вас бачити». Гляне на список своїх працівників і додасть: «А в нас, якщо я не помиляюся, немає жодної професорської ставки».

Попельський підвівся, закурив сигарету й скинув з лоба пов’язку для очей. Треба було переключитися на щось інше, щоб відігнати вигляд сердитого коменданта Грабовського.

На найнижчій книжковій полиці стояли річні підшивки часопису «Deutsche Schachzeitung», який він колись передплачував. Витягнув перший-ліпший і почав гортати. У рубриці «Цікавинки» натрапив на розповідь про шифрування інформації за допомогою ходів шахового коня. Отож певна дуже заможна й нещасливо закохана панна надсилала своєму бідному коханцеві начебто позбавлені змісту листи. Адресат, у якого батьки коханої відібрали будь-яку надію на одруження, знав, що вихідною точкою є літера у правому горішньому куточку листа. Просуваючись від тієї літери ходами коня, він прочитував таємні послання й зізнання. Батько панни, палкий любитель шахів, якогось дня розшифрував ці листи й дійшов висновку, що його донька відзначається небуденним розумом і не могла помилитися у виборі майбутнього чоловіка. Він погодився на шлюб і ця історія закінчилася хеппі-ендом.

Читаючи це повідомлення, Попельський раптом замислився. Безглуздя дурнуватих речень, які писала шахістка, було лише вдаваним, а справжній зміст приховувався за кодом, відомим тільки закоханій парі. А може, за ідіотськими написами Гебраїста теж щось криється? Може, їх слід читати, стрибаючи по літерах, з яких вони складаються? А раптом щось означає, кожна третя гебрайська літера. А якщо кожна четверта? Але через скільки літер треба перестрибнути? Без цієї інформації можна бавитися до кінця життя, — подумав він, — особливо, якщо стрибок є змінним! Може, спершу треба перестрибнути дві літери, а потім п’ять? А що, коли числа стрибка утворюють якусь систему?

Підвівся й почав кружляти кімнатою із сигаретою в зубах. Якщо і перший, і другий напис зашифровано на однакових засадах, то він мусить відшукати в них щось спільне. Сів над картками й перечитав польський переклад обох послань.

Кров, вістря, руїна, ворог, кінець, смерть для сина досвітньої зірниці (Люцифера) не є плямою і не є злом.

Сонце сховалося, [був] плач людський, бог замордований і настало свято для піднебіння стерв’ятника й левіафана.

Звичайно, спільним в обох написах був мотив диявола — названого один раз сином досвітньої зірниці, тобто Люцифером, а вдруге — Левіафаном. Це може бути слід! Адже у християнській традиції числом сатани є 666! Можливо, треба відлічувати кожну шосту літеру? А може, стрибати шістдесят шість чи навіть шістсот шістдесят шість разів?

Попельський почав перевіряти найпростіше припущення. З першого гебрайського тексту він виписав кожну шосту літеру:

דםדרבןעיאויבאפסמותלבןשחרלאכויהולאחלי

↓

ןבתרהי

Те саме зробив і з другим:

שמשחבאשיחאדםאלהרוגויהיחגלחךדיהולויתן

↓

אםגגהן

отримуючи два слова із шести літер, ןבתרהי та אםגגהן. Гарячково кинувся до гебрайсько-німецького словника Гезеніуса й до граматики того ж таки автора. І не знайшов там жодного слова чи жодної форми, яка б відповідала гіпотетичним виразам, що складалися із цих літер.

Попельський обхопив долоням голову й потер скроні. Його увагу привернула певна послідовність. Якщо після кожної позначеної літери поставити риску, відокремилося б по шість змістовних слів або фраз. Він швидко занотував це й отримав два буквені квадрати. Кожний з них утворювався шістьма літерами.