Розділ «Число відьми»

— То, може, у конверті лежить гороскоп? — Кацнельсон не втримався й глянув на стіл.

— Де ваша терплячість, сержанте, — здавалося, що Коцовський ось-ось лясне підлеглого по руках. — Зараз ми познайомимося з його вмістом.

— Відповідаю на запитання аспіранта Ґрабського, — продовжував Підгірний. — Як я вже сказав, астрологічна діяльність убитої справді була дуже цікавою, бо в нас таке асоціюється із чимсь... як би це висловитися... з вишуканістю, респектабельністю. Астрологи живуть і приймають клієнтів у гарних районах, їхні кабінети прикрашають твори мистецтва, книжки...

— Різне трапляється, — розсміявся Заремба. — Пригадуєте, панове, справу такого собі професора Маріні? Він виявився шахраєм, звичайнісіньким гебесом[14], який займався ворожбитством у сараї. Глянемо, може, у конверті теж справи якихось ворожбитів... А може, самої замордованої...

— Не відволікайтеся! — гримнув на нього Коцовський. — І вислухайте доктора Підгірного. Нагадую, якщо хто не знає: наша нарада — це інструктаж у справі слідства, а не балачки чи спогади про ваше славне минуле! І чого це вас так цікавить вміст конверта? Ви мені нагадуєте хлопчисьок у кабаре!

— Люба Байдик, — доктор поставив наголос на останній склад прізвища, — не була ані вишуканою, ані респектабельною особою. Це була брудна, занедбана й хвора жінка. Окрім астми й діабету, як показав мій розтин, вона страждала на дві ще більш небезпечні хвороби. Перша — цироз печінки. Цей орган був у неї збільшений, твердий і всіяний вузликами, типовий cirrhosis hepatis, на який страждають алкоголіки. Їй залишилося жити не більше, ніж два-три роки, якби не різні постсифілітичні зміни в органах... Саме так, панове, — медик, здавалося, насолоджувався здивованими поглядами поліцейських, — у нашої ворожки була остання стадія люесу. Під час першого та єдиного візиту до мене, я прописав їй «Сальварсан». Більше вона до мене не приходила. Може, їй здавалося, що вона вилікувала сифіліс? А він, тим часом, пожирав її зсередини... Оце й усе, що стосується опізнання та хвороб. А тепер щодо обставин загибелі... На неї напали ззаду. Про це свідчать обширні травмовані ділянки спереду шиї. Саме там я помітив велику й глибоку борозну, слід від чогось довгого, вузького й жорсткого, можливо, мотузки. Проте смерть настала не від задушення, ні! Петля невблаганно давила її, тож вона, імовірно, на мить утратила свідомість, і цим злочинець скористався ось для чого. — Підгірний відкрив свою елегантну течку з тисненої шкіри й витягнув звідти пінцетом п’ятидюймового цвяха. — Він відкрив їй рота й просунув цвях уздовж піднебіння, аби примірятися до відповідного місця, а тоді сильним ударом забив його. Вістря відразу ввійшло в спинний мозок. Це викликало миттєву смерть. От і все, що я збирався вам сказати.

— А який висновок можна зробити про вбивцю на підставі аналізів слідів на місці злочину? — Коцовський підійшов до вікна, відчинив його, і в задимлене приміщення увірвалося свіже повітря разом із вигуками дітей, які з’юрмилися навколо струмочка, що витікав з фонтанчика неподалік костельних мурів.

— Він може бути покрівельником, — утрутився Заремба. — Це типовий цвях для покрівельних...

— Швидше, лікарем, — зауважив Кацнельсон. — Звичайнісінький бандюга забив би їй цвяха просто в голову. А цей точно знав, де розташований спинний мозок. Кому з вас це відомо?

— Слушно! — Підгірний схвально глянув на Кацнельсона. — Убивця, може, й не медик, але напевне розуміється на анатомії людини. Цвях, забитий у чоло, спричинить смерть приблизно в половині випадків, проте застромлений у спинний мозок — завжди й миттєво. А такі цвяхи, — тут він співчутливо глянув на Зарембу, — можна купити в будь-якій бляхарській крамниці, і покупець аж ніяк не мусить належати до покрівельницького цеху.

Медик замовк і поринув у роздуми.

— Ще одна деталь, докторе! Найважливіша! — нагадав йому Коцовський.

— Найважливіша й жахлива, — підхопив Підгірний. — У загиблої було зрізане волосся над чолом. Цей клапоть голої шкіри утворює, так би мовити, неправильний паралелограм. Злочинець може бути збоченцем, який зрізає жіноче волосся й збуджується від цього. А тепер інші мої висновки. Жертва й убивця майже напевне були знайомі. Це пояснюється двома причинами. По-перше, Люба Байдикова не мешкала в будинку, де її знайшли вбитою, і ніхто її там не знав... Щоб вона там робила, якби не домовилася з кимсь? А умовитися про зустріч на смердючому горищі вона могла лише з тим, хто добряче їй заплатив або з кимсь, кого вона не мала підстав боятися, ergo, якимсь своїм знайомим. По-друге, в її стані така мандрівка на інший кінець міста й підйом сходами на піддашшя були страшенно виснажливими. Отже, у неї була вагома причина, щоб піднятися до того голубника. Гадаю, що злочинець чимсь її принадив, можливо пообіцяв щось, і напевне умовився з нею заздалегідь. Це другий аргумент на користь того, що він її знав. Якщо вбивця сидів на горищі за ванною й чекав на жертву, що, на мою думку, слушно припустив у своєму рапорті пан Заремба, то ми можемо сказати, що він терплячий і ретельний, що він знав про це горище та його сполучення з голубником раніше; і що він підробив ключ або скористався добре допасованою відмичкою. Це може бути зломщик або слюсар... Ви розчаровані, пане начальнику, — Підгірний глянув на Коцовського, — що мені так мало про нього відомо? Але це зовсім не мало, — відповів він на уявний докір, хоча начальник показував жестами, що він анітрохи не розчарований. — Мені прикро. Я лише психолог і патологоанатом, а не чарівник. І я не в змозі визначити національність злочинця на підставі покинутого ним недопалка, який поліцейські з IV комісаріату знайшли за ванною.

— На щастя, нам не доведеться перейматися його національністю, — Коцовський зручно вмостився у своєму кріслі й відсьорбнув чаю зі склянки. — Ми напевне знаємо, що він не поляк.

Запанувала тиша. Начальник сягнув по таємничий конверт. Пінцетом Підгірного витягнув звідти якийсь аркушик і поклав його на столі. На папері виднів ряд гебрайських літер, вочевидь вирізаних з якоїсь жидівської газети. Гуміарабік витік з-під кількох вирізаних квадратиків і застиг на краях.

דםדרבןעיאויבאפםמותלבןשחרלאכויהולאחלי

— Я отримав цей конверт сьогодні вранці. Він адресований мені. Хтось вкинув його до нашої скриньки анонімних заяв. Жодних відбитків пальців. Тридцять шість гебрайських літер, приклеєних одна за одною, без будь-яких пробілів, в одному рядку. Немовби одне слово із тридцяти шести букв. Пане Кацнельсон, ви можете це нам перекласти?

— Те, що в мене химерне прізвище, — розгнівано відказав, навіть не глянувши на витинанку, Кацнельсон, — не означає, що я повинен знати гебрайську мову. Можливо, у мене і є якісь жидівські предки, як і в багатьох поляків! А моє злощасне ім’я Герман, як вам відомо, пане начальнику, є німецьким, а не жидівським!

— Звичайно, — підтримав його Заремба. — Особи, які мають більш чи менш певне жидівське походження аж ніяк не мусять знати давньоєврейську. Зате всім нам дуже добре відомий поляк, який тут донедавна працював... Він чудово володіє стародавніми мовами, у тому числі й біблійною гебрайською...

— Навіть не згадуйте про Попельського, цього п’яницю й дегенерата! — вигукнув Коцовський.