Розділ «Частина перша»

Таунсенд кивнув, почухав зап’ястя.

— У її речах нічого такого не було, я перевіряв. На ній була каблучка — і більше жодних прикрас.

Він мовчав так довго, що я подумала: може, розмову вже скінчено? Щойно я зібралася виходити, які він раптом сказав:

— Треба спитати про це Ліну.

— Я планувала, — сказала я. — Тільки вона не дуже зацікавлена говорити зі мною.

Я розповіла йому про зустріч біля мосту.

— Опишіть ту жінку, — сказав він.

Я описала: трохи за сорок, дещо повнувата, темне волосся, у довгому червоному кардигані, незважаючи на спеку.

Таунсенд довго на мене дивився.

— Як, ні про що не говорить? — спитала я.

— Чому ж, говорить, — сказав він, дивлячись на мене як на особливо недотепну дитину. — Це Луїза Віттекер.

— І вона?..

Він насупився:

— Ви що, жодної передісторії не читали?

— Чесно кажучи, ні, — сказала я.

Мені захотілося нагадати йому, що саме він, як місцевий, і мав би надати мені необхідну передісторію подій.

Він зітхнув і застукотів по клавішах свого комп’ютера.

— Ви повинні бути в курсі цього. Вам мали надати всю інформацію, — він особливо люто вдарив по «ентеру», наче перед ним була друкарська машинка, а не дорогий iBook. — І ще вам слід почитати рукопис Нел Ебботт, — він глянув на мене і скривився. — Отой проект, над яким вона працювала? Це, гадаю, має стати вашою, так би мовити, настільною книгою. Фото й історії про Бекфорд.

— Краєзнавство?

Він різко видихнув.