Розділ «Борва мечів»

— Так, моя королево, — відповів лицар, — але до якого порогу біжить та дорога?

Всенький день вітер дмухав зі сходу дедалі сильніше, поки не перетворився на шалені пориви. Сонце закотилося у криваво-червоному сяйві. «Я досі за пів-світу від Вестеросу» — нагадала собі Дані, — «але з кожною годиною наближаюся до нього». Вона спробувала уявити собі, як це — вперше побачити берег землі, якою ти народжена правити. «Кращого берега не буває в світі. Я знаю це напевне. Хіба може бути інакше?»

Але пізніше вночі, коли «Балеріон» долав темні води, а Дані сиділа, схрестивши ноги, на лаві у капітановій бесіді та годувала драконів («Навіть на морі» — сказав їй Гролео з надзвичайною шляхетністю, — «королеви вищі за капітанів») у двері раптово й різко постукали.

Іррі спала у ногах Даніної лави-ліжка (бо для трьох та була завузька, і сьогодні настала черга Джихікі поділяти з халісі м’яку перину), але на стук підвелася і пішла до дверей. Дані підняла ковдру і затиснула її під пахвами, бо сиділа зовсім гола і не чекала гостей о цій годині.

— Увійдіть, — мовила вона, побачивши за порогом пана Джорага з миготливим ліхтарем у руці.

Лицар-вигнанець схилив голову і увійшов.

— Не хотів турбувати вашу милість уві сні, але…

— Я не спала, пане мій. Заходьте й подивіться.

Вона узяла шматок солонини з миски на колінах і показала драконам. Усі троє вирячили жадібні очі. Раегал розправив зелені крила і збурив повітря, а Візеріон загойдав шиєю туди-сюди услід рухові Даніної руки, наче якась довга бліда змія.

— Дрогоне, — мовила Дані неголосно, — дракарис!

І кинула солону свинину в повітря.

Дрогон кинувся на здобич швидше, ніж змія. З рота його вилетіло полум’я — жовтогаряче, криваво-червоне, чорне — і підсмажило м’ясо ще до того, як воно почало падати. Гострі чорні зуби клацнули, ухопивши шматок, Раегалова голова смикнулася до нього, наче брат хотів забрати здобич брата, проте Дрогон ковтнув і заверещав, а менший зелененький дракончик лише засичав роздратовано.

— Припини, Раегале! — мовила Дані роздратовано і дала йому легенького ляпаса. — Ти з’їв попередній шматочок. Не смій мені на чуже зазіхати, жмикруте!

Вона посміхнулася до пана Джорага.

— Тепер я вже не мушу смажити м’ясо для них над жарівницею.

— Бачу. А що це ви таке сказали… дракарис?

Усі три дракони повернули голови на сказане слово, а Візеріон пустив струмінь блідо-золотого полум’я, від якого пан Джораг сахнувся назад. Дані захихотіла.

— Ви обережніше, добрий лицарю, бо ще спалите собі бороду. Високовалірійською це слово означає «драконове полум’я». Таке ніхто не скаже випадково, а мені буде зручний наказ.

Мормонт кивнув і мовив:

— Ваша милосте… чи можу я перемовитися з вами наодинці?