Розділ «Борва мечів»

— Отакої! Мабуть, зацний пан був той Донал Нойє, га? Один із ваших славетних лицарів у залізних підштанках?

— Він був коваль. Однорукий.

— Мага Могутнього вбив однорукий коваль?! Гир! Шкода, що я того бою не бачив. А надто Манс — він би про нього пісеньку склав. Та може, ще й складе.

Тормунд зняв з сідла шкіряного міха і відкоркував його.

— Зігріймося трохи. За Донала Нойє і Мага Могутнього!

Він зробив добрячий ковток і передав міха Джонові.

— За Донала Нойє і Мага Могутнього.

Міх був повний медовухи — такої міцної, що з очей Джона бризнули сльози, а грудьми поповзли вогняні мацаки. Але після крижаної келії та холодного спуску кліттю тіло гаряче вітало кожну краплину тепла.

Тормунд відібрав міха, дмухнув ще меду і витер рота долонею.

— Магнар теннів божився, що розчахне нам браму ловко та широко, а ми гарненько прочвалаємо крізь неї, горлаючи пісні. Хотів навіть усю Стіну звалити.

— Шматок таки звалив, — відповів Джон. — Собі на голову.

— Гир! — вигукнув Тормунд. — Та й лихо з ним, із тим Стиром. Не дуже я його любив. Коли чоловік не має ані бороди, ані волосся, ані вух, то нема за що і вхопитися у добрячій бійці.

Коника він не гнав, аби Джон міг вільно кульгати поруч.

— Що таке в тебе з ногою?

— Стріла. Здається, Ігриттина.

— Ото дівка — вогонь! Одного дня поцілує, іншого — втикає стрілами.

— Вона загинула.

— Отакої! — Тормунд сумно струснув головою. — Тяжка втрата. Був би я десятьма роками молодший, сам би її вкрав. А волосся ж яке було! Шкода, що найпалкіший вогонь першим вигоряє.

Він знову підняв міха з медом.

— За Ігритту, поціловану вогнем! — І зробив довгий ковток.