— Вас п’ятеро стояло на варті на весільному бенкеті, — зауважив Хайме. — Як Джофрі міг померти? Хіба що ви брали участь у змові.
Пан Лорас напружено випростався.
— Ми не в силі були щось вдіяти!
— Дівчисько каже те саме. І за Ренлі побивається незгірш вас. Як я ніколи не побивався за Аерисом, майте певність. Брієнна бридка на вроду і вперта, наче віслюк. Але для брехні їй бракує кебети, а присязі вона вірна понад усі межі здорового глузду. Брієнна заприсяглася привезти мене до Король-Берега — і ось я сиджу тут. Щодо втраченої руки… у цій втраті вона винувата не більше, ніж я. Зваживши усе, що вона зробила для мого захисту, я не маю сумнівів, що Брієнна билася б за Ренлі до останнього, якби було з ким битися. Але з тінню?
Хайме захитав головою.
— Витягніть меча, пане Лорасе. Покажіть мені, як ви битиметеся з тінню. Дуже хочу побачити.
Пан Лорас не зробив ані руху.
— Вона втекла, — відповів він. — Вони з Кетлін Старк лишили його у калюжі крові та втекли. Навіщо тікати, якщо це не їхніх рук справа?
Він втупився поглядом у стільницю.
— Ренлі поставив мене на чолі передового полку. Інакше саме я б одягав його до бою. Він часто довіряв мені озброювати його. Ми тієї ночі… молилися разом. Потім я його лишив з нею. Намет охороняли пан Пармен та пан Емон, поруч знаходився також пан Робар Ройс. Пан Емон присягнувся, що Брієнна… хоча…
— Що «хоча»? — заохотив Хайме, відчуваючи крихту сумніву.
— Ринграфа було розчахнуто навпіл. Одним чистим швидким ударом. Сталевий комір чудової роботи… увесь обладунок Ренлі був такий — найкращий. Як вона змогла таке зробити? Я сам спробував, і не зміг. Як на жінку, вона має неймовірну силу, і все ж навіть Горі знадобилася б важка сокира. Та й навіщо спершу вдягати на нього броню, а вже потім різати горло?
Юнак підняв на Хайме збентежені очі.
— Але якщо це не вона… невже таке могла скоїти якась тінь?!
— Запитайте її. — Хайме нарешті дійшов рішення. — Ходіть до неї, до цюпи в башті. Запитайте і вислухайте відповіді. Якщо ваша певність, що саме вона вбила князя Ренлі, не похитнеться, я подбаю, щоб її спіткала належна кара за злочин. Вибір я покладаю на вас. Вам вирішувати, винна вона чи невинна, засудити її чи відпустити. Я лише прошу судити по правді й вимагаю від вас у тім лицарського слова.
Пан Лорас підвівся.
— Словом лицарським і честю присягаюся судити її по правді.
— Тоді нашу розмову закінчено.
Юний лицар пішов був до дверей, але коло них обернувся.
— Ренлі вважав її якоюсь недоладною почварою. Жінка, вбрана у чоловічу броню… ще й прикидається лицарем…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Борва мечів» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Борва мечів“ на сторінці 592. Приємного читання.