Якусь мить Лорас Тирел вагався, наче хотів відмовитися, та потім згадав свої обітниці.
— Мій брат, — похмуро буркнув він. — Ренлі був вищий за мене і ширший у грудях. Його броня на мені теліпалася, а Гарланові якраз пасувала.
— Оце лицедійство — це ви придумали чи він?
— Задум належав панові Мізинцю. Він вважав, що це налякає невігласів-простолюдців у Станісовому війську.
— Він не помилився. — «От лишень серед тих невігласів чимало знайшлося не лише простолюдців, а й лицарів з паничами.» — Гаразд, ви подарували піснярам таку нагоду, що вже за одне це вам належить подяка. Але що ж ви зробили з самим Ренлі?
— Власноруч поховав у місці, яке він мені показав, коли я служив зброєносцем у Штормоламі. Його там ніхто не знайде, не потурбує останнього спочинку. — Лорас зиркнув на Хайме, виклично задерши підборіддя. — Я захищатиму короля Томена усією міццю своєї руки. В тім я даю священну обітницю. І віддам життя, коли знадобиться. Але Ренлі я не зраджу — ані словом, ані справою. Він був такий король, якого слід мати людям. Найкращим з королів.
«Найкраще вдягненим — вельми можливо» — подумав Хайме, та вголос не сказав. Адже щойно пан Лорас згадав про Ренлі, як із нього впала личина зарозумілості. — «Він відповів правдиво. Пихате хлоп’я, легковажне, з повною головою дурниць. Але не брехливе — не навчилося ще.»
— Нехай так. Скажіть мені ще одне, і можете повертатися до служби.
— Так, пане?
— Я й досі утримую Брієнну Тарфійську в башті.
Юнак стиснув вуста рискою.
— А було б у кам’яному мішку.
— Ви певні, що вона заслуговує саме на це?
— Вона заслуговує на смерть. Я казав Ренлі, що жінці не місце у Веселковій Гвардії. Вона виграла бугурт нечесною вихваткою.
— Пригадую ще одного лицаря, що полюбляв цікаві вихватки. Якось він виїхав на кобилі у охоті проти суперника на скаженому огирі. Брієнна теж вигадала щось таке? Чи якусь іншу хитрість?
Пан Лорас зашарівся.
— Стрибнула… та байдуже. Вона перемогла — цього я не заперечуватиму. Його милість огорнув її плечі веселковим корзном. А вона його вбила. Чи дозволила померти.
— Отут я вбачаю велику різницю.
«Приблизно таку, як між моїм злочином та ганьбою Бороса Блаунта.»
— Вона заприсяглася берегти його життя. Пан Емон Кий, пан Робар Ройс, пан Пармен Журав… усі вони заприсяглися! Як йому міг хтось зашкодити — просто усередині його власного шатра, оточеного ними з усіх боків? Хіба що вони брали участь у змові!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Борва мечів» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Борва мечів“ на сторінці 591. Приємного читання.