Розділ «Борва мечів»

Дичацькі лучники не забували стріляти, поки бігли у наступ: кидалися уперед, зупинялися, пускали стріли, тоді перебігали ще зо п’ять сажнів. Стріл було так багато, що повітря аж повнилося ними, мов чорним димом; та всі вони падали у прикрій далині від цілей. «Дарма пнуться» — подумав Джон. — «Ось і вилізла їм нестача послуху та ладу.» Коротші луки з рогу та дерева, якими користувався вільний нарід, не били так далеко, як довгі тисові луки Нічної Варти; до того ж дичаки намагалися поцілити людей, що вивищувалися над їхніми головами на сто сажнів.

— Хай стріляють, — мовив Джон. — Чекати. Триматися.

Кобеняки плескали полами на вітрі позаду них.

— Бачите? Вітер проти нас — він зноситиме нам стріли. Чекаймо.

«Ближче, ближче…» Верещали кози, гриміли котли, безсило падали з повітря на землю дичацькі стріли.

— ТЯГНИ!

Джон підняв свого лука і натягнув тятиву аж до вуха. Так само вчинив Шовкун, а за ним Грен, Овейн Пришелепок, Зайвий Чобіт, Чорний Джак Булвер, Арон та Емрік. Зея підсмикнула арбалета до плеча. Джон дивився, як наближається таран, як мамути та велетні, перевалюючись, дибають з обох його боків. Вони здавалися такими малими — ось зараз візьмеш, та й розчавиш їх одноруч. «Аби ж мати таку руку.» Дичаки саме долали місце, вночі засіяне смертю. Сотні ґав злетіли з мертвого мамута, лякаючись грому копит. Ближче, ближче, аж ось…

— ПУСКАЙ!

Чорні стріли з сичанням ринули донизу, наче змії на перистих крилах. Джон не гаяв часу роздивлятися, чи влучили вони, чи ні, а смикнув з сагайдака другу стрілу, щойно перша злетіла з тятиви.

— Накладай, тягни, пускай!

Стріла полетіла, Джон намацав іншу.

— Накладай, тягни, пускай!

Знову, а потім знову. Джон вигукнув наказ до журавля, почув скрипіння та важкий глухий удар, побачив, як у повітрі майнули кількасот шпичастих сталевих «воронячих лап».

— Метавки! — гукнув він. — Скорпіони! Лучники! Пускайте, коли готові!

Дичацькі стріли тепер влучали у Стіну за сотню стоп під їхніми ногами. Другий велетень крутнувся і захитався.

— Накладай, тягни, пускай!

Мамут раптом збочив і врізався просто у іншого мамута, скидаючи велетнів на землю.

— Накладай, тягни, пускай!

Джон побачив, що таран перекинуто і покинуто, а велетні, які його штовхали, загинули або конають від ран.

— Вогняні стріли! — вигукнув він. — Спалити отого тарана, хай йому грець!