Розділ «Борва мечів»

«Чи було ще колись на світі таке невеселе весілля?» — спитала вона себе, але потім згадала, що її доньку Сансу щойно видали заміж за Біса. — «Хай зглянеться на неї Мати. Адже вона така лагідна душа.» Від спеки, диму та галасу Кетлін зробилося недобре. Численні музики на галереї грали гучно, та вочевидь, хисту мали небагато. Кетлін ковтнула трохи вина і дозволила чашникові налити ще. «За кілька годин найгірше буде позаду.» О цій годині назавтра Робб вирушить у наступну битву — за Калин-Коп проти залізняків. Дивно, але вона відчула полегшення. «Мій син переможе у цій битві. Адже він досі перемагав усіх, а залізняки зараз навіть не мають короля. Нед його добре навчив.» Гуркотіли тулумбаси. Дзвоник знову прострибав повз неї, але музика грала так гучно, що у ній потопали навіть його дзвіночки.

Раптом над гармидером здійнялося люте гарчання — то двоє собак накинулися один на одного за якийсь недогризок м’яса. Пси покотилися підлогою, вчепилися один у одного зубами, а навколо завирували веселощі. Хтось облив собак пивом із глека, і вони миттю розбіглися. Один зашкутильгав до помосту, витрусив із хутра краплі пива, і князь Вальдер роззявив беззубого рота у гавкотливому сміху, коли ті краплі полетіли дощем відразу на трьох його онуків.

Побачивши собак, Кетлін знову пошкодувала, що тут немає Сірого Вітра. Князь Вальдер відмовився пускати Роббового лютововка до трапезної.

— Чував я від людей, що ваш лютий звір має смак до людської плоті, хе-хе, — казав старий. — Далебі, ще горлянки нам тут повидирає. Не дозволю я пускати таке чудовисько на весілля моєї Рослін. Адже тут жінки, діточки, мої невинні квіточки.

— Сірий Вітер не становить для них небезпеки, пане князю! — намагався переконати його Робб. — Я ж буду тут, поруч!

— Та ви ж і перед брамою були поруч, хіба ні? Саме тоді, коли вовк напав на онуків, яких я вислав вам назустріч. Не думайте, що я нічого не знаю — мені все розповіли, усе до дрібниць, хе-хе.

— Але ж нікому не було завдано шкоди…

— Не завдано шкоди? Це так нам король говорить, еге ж? Петир упав з коня. Упав, прошу пана! Я так втратив одну з дружин — вона теж упала з коня.

Вуста його безупинно прицмокували.

— Чи може, не дружину, а підбічницю? Здається, мати Чорного Вальдера. Еге ж, саме так, згадав — упала з коня і розтрощила собі голову. Що б сказали їхня милість, якби Петир скрутив собі в’язи, хе-хе? Подарували б мені ще одне вибачення замість онука, га? Е ні, оце вже ні. Може, ви й король, заперечувати не буду, Король-на-Півночі, хе-хе, але під моїм дахом — мій закон. Обирайте: або вовк, або весілля, пане королю. І те, й інше ви мати не можете.

Кетлін бачила, як розлютився син, та потім скорився долі з усією чемністю, яку зміг зібрати докупи. «Якщо князеві Вальдеру буде завгодно подати мені юшку з вареної ґави, приправлену хробаками» — казав він раніше, — «то я не лише з’їм, а й попрохаю другу миску.» Ось і доводиться їсти вже другу, а може, й третю.

Тим часом Великоджон перепив ще одного виплодка князя Вальдера — цього разу Петира Пуздрю. Той звалився на стіл без тями, а Кетлін подумала: «Хлопчина утричі менший за Умбера. Куди він пнувся?» Переможець, князь Джон, витер рота, підвівся і заспівав пісню.

Бурий, чорний, волохатий!

Жив ведмідь побіля хати!

Голос північний князь мав непоганий, хоч язик йому трохи плутався від випитого. На жаль, скрипалі, сопілкарі та інші музики якраз виводили «Квіти навесні» — пісню, що так само пасувала до слів «Ведмедя і красної дівки», як равлики до вівсяної кулеші. Утворився такий гидкий гамір, що навіть бідолаха Дзвоник затулив вуха.

Руз Болтон промимрив якісь слова надто тихо, щоб його почули, і пішов шукати нужник. У забитій людом трапезній хтось із гостей та челяді без упину входив, виходив чи мулявся туди-сюди. Кетлін знала, що панство та лицарство трохи нижчого ґатунку зараз бенкетує так само гучно в іншому замку. Князь Вальдер випхав усіх позашлюбних дітей та їхніх нащадків на інший берег річки, і Роббові північани вже встигли назвати другий бенкет «байстрюцьким гульбищем», а дехто з гостей навіть нишком зник із трапезної перевірити, чи не гуляють там байстрюки веселіше за вельможне панство. Знайшлися і такі, які надали перевагу таборові поза замком. Адже Фреї викотили туди цілі вози вина, пива та меду, аби прості вояки та стражники пили досхочу за поєднання у шлюбі Водоплину з Близнюками.

Робб присів на вільне після Болтона місце і стиха мовив:

— Ще декілька годин, матінко, і цей вертеп буде закінчено. — Великоджон тим часом горлав про діву з медом у волоссі. — Чорний Вальдер сидить лагідний, наче ягня, а дядько Едмур гарненько втішається молодою дружиною.

Робб перехилився через Кетлін та покликав:

— Пане Римане!