Розділ «Борва мечів»

— Він мій молочний брат.

— Брат?! — Ар’я нічого не зрозуміла. — Але ж ти з Дорну. Як ти можеш бути Джонові родичем?

— Та ні, я йому лише молочний брат. Це не родич. Пані матінка не мали молока, коли я був малий, і мене живила своєю груддю Віла.

Ар’я знову нічого не зрозуміла.

— Хто така Віла?

— Мати Джона Сніговія. Хіба він не казав? Вона служила нам багато років, відколи я ще не народився.

— Джон не пам’ятав своєї матері. Навіть імені не знав. — Ар’я кинула на Неда сторожкий погляд. — То ти її знав, справді?

«Чи не хоче він, часом, із мене насміятися?»

— Лише спробуй збрехати — я тобі мармизу розіб’ю!

— Віла була моєю годувальницею, — повторив він урочисто. — Присягаюся честю свого дому.

— То ти з чесного дому? — Питання було дурне. Ясна річ, зброєносець вельможного пана мусив походити зі шляхетної родини. — Хто ж ти такий?

— Перепрошую? — Нед замішався, тоді зрозумів. — Мене звати Едрік Дейн, і я… я князь на Зорепаді.

Позаду гучно застогнав Гендрі.

— Князь на князі їде і князем поганяє, — забурчав він з огидою в голосі.

Ар’я смикнула зів’яле дике яблучко з гілки над головою, жбурнула і влучила йому просто в тупу бичачу макітру.

— Ой! — скрикнув він. — Боляче!

І помацав чоло над оком.

— Що ти за панна така? Кидаєш яблуками у порядних людей.

— Погана панна, ось яка! — відказала Ар’я, зненацька вгамувавшись і відчувши муки совісті. — Вибач… те… що не знала, хто ви такі… ласкавий пане.

— О, не варто, добра панно. Це лише моя вина, — дуже чемно відказав Нед.