Розділ «Борва мечів»

«То в Джона була матір, і звали її Віла. Віла!» Вона хотіла гарненько запам’ятати, щоб розповісти Джонові, коли його побачить. Їй стало цікаво, чи він кликатиме її тепер «сестричечкою», як маленьку. «Тепер я вже не така й мала. Доведеться йому вигадати щось інше.» Може, діставшись Водоплину, вона зможе написати Джонові листа і переповісти, що їй розказав Нед Дейн.

— Був такий Артур Дейн, — згадала вона. — Його ще називали Вранішнім Мечем.

— Пан батько були панові Артуру старшим братом. А панна Ашара була моя тітка. Та я її навіть не знав. Вона кинулася в море з верхівки Меча-Білокаменя, коли я ще не народився.

— Навіщо?! — здригнулася Ар’я.

Нед зиркнув на неї обачливо — може, боявся, що вона і в нього щось кине.

— Ваш пан батько хіба ніколи про неї не казав? — запитав він. — Про Ашару Дейн, панну з Зорепаду?

— Та ні. Хіба вони знали одне одного?

— Знали. Ще коли його милість Роберт не був королем. Панна зустріла вашого батька і братів у Гаренголі, у рік облудної весни.

— А, ще тоді… — Ар’я не знала, що на це сказати. — То чого ж вона кинулася у море?

— З-за розбитого серця.

Якби тут була Санса, вона негайно почала б зітхати і лити сльози за справжнім коханням. Але Ар’я подумала, що та панна, мабуть, здуріла. Проте Недові не сказала — то ж була його рідна тітка.

— Коли так, то його, напевне, хтось розбив?

Нед завагався.

— Не личило б мені…

— Та кажи вже!

Він знову зиркнув обачливо.

— Тітка Алірія казала, що панна Ашара з вашим батьком закохалися одне в одного у Гаренголі…

— Не може того бути! Пан батько кохали пані матінку!

— Та певно ж, ясна панно, але…

— І тільки її, нікого іншого!