Розділ «Борва мечів»

Кетлін пригадала потворного маленького чоловічка, якого схопила у корчмі на перехресті й довезла аж до Соколиного Гнізда.

— Якби ж я тоді дозволила Лізі випхати його з Місячних Дверей. Моя бідна, люба, мила Санса… навіщо вони так із нею вчинили?

— Заради Зимосічі, — рішуче відповів Робб. — Позаяк Бран та Рікон мертві, наступна моя спадкоємиця — Санса. Якщо мене спіткає якесь лихо…

Кетлін щосили уп’ялася йому в руку.

— Тебе не спіткає ніяке лихо! Ніяке, чуєш? Я цього не переживу. Загинув Нед, загинули твої братики. Санса у владі чоловіка, Ар’я загубилася, пан батько мертві… якщо тебе спіткає лихо, Роббе, я втрачу розум. Ти — усе, що в мене лишилося. Ти — усе, що лишилося в Півночі.

— Я, пані матінко, поки що гинути не збираюся.

Раптом Кетлін охопив жах, вона затремтіла усім тілом.

— Невже війна мусить тривати до останньої краплі крові?! — Вона добре чула відчай у своєму власному голосі. — Ти не перший король, який схилить коліно. Навіть не перший з королів Старків!

Але Робб міцно стиснув вуста і відказав:

— Ні! Ніколи і нізащо.

— У цьому немає сорому! Балон Грейджой зігнув коліна перед Робертом, зазнавши поразки у повстанні. Торген Старк зігнув коліна перед Аегоном Завойовником, щоб не віддати своє військо згубному вогню.

— А чи вбив Аегон перед тим Торгенового батька? — Робб висмикнув свою руку з материної. — Кажу вам — ніколи!

«Зараз він говорить як хлопчак, не король.»

— Ланістерам не потрібна північ. Їм досить буде присяги на вірність та кількох шляхетних заручників… рахуючи вже й Сансу, яку Біс тепер від себе не відпустить. Кажу тобі: залізняки — то ворог жорстокіший, страшніший, невблаганніший. Аби мати надію втримати північ за собою, Грейджої муситимуть викорінити дім Старк до останнього пагона — щоб ніхто й ніколи не заперечив їхні права. Теон убив Брана та Рікона — тепер йому лишилося убити тільки тебе… і Джейну. Гадаєш, князь Балон може дозволити їй жити і виношувати твого спадкоємця?

Роббове обличчя скрижаніло.

— То ось навіщо ви звільнили Крулеріза? Аби укласти мир із Ланістерами?

— Я звільнила Хайме заради Санси… і заради Ар’ї, якщо вона досі жива. Не прикидайся, що не розумієш. Але заразом… нехай я справді плекала надію укласти мир — то що в тому поганого?

— А те, — відповів він, — що Ланістери вбили мого батька.

— Чи не гадаєш ти, що я про це забула?

— Не знаю. А чи справді — не забули?