Розділ «Борва мечів»

Він торкнувся кулаком грудей і проказав:

— Роберта вбито, але держава живе. Поки живемо ми — її захисники.

— Та невже? — пирхнув Хорт. — Що тобі до тієї держави, Дондаріоне? Вона тобі мамця, чи може, любка-голубка?

«Дондаріоне?!» Але ж Берік Дондаріон колись був гарний на вроду, в нього навіть закохалася Сансина подружка Джейна. Та зараз навіть така сліпа курка, як Джейна Пул, не назвала б його вродливим. Ар’я придивилася ретельніше і вгледіла рештки розгалузистої блискавки на потрісканій поливі панцира.

— Скеля, кущик та канава — то й уся твоя держава, — кепкував тим часом Хорт. — Хіба скелю варто захищати? Робертові до скель було байдуже. Якщо він не міг щось уграти, уполювати чи випити, воно його не цікавило. Так само він начхав би й на вас. Велике діло — ще одні хвацькі компанійці!

Печерою пролетів спалах гніву.

— Ще раз назвеш нас тим іменем, собако — проковтнеш власного язика! — Лим витяг із піхов меча.

Хорт зиркнув на його клинка зневажливо.

— Оце так звитяжець — із голим мечем на зв’язаного бранця! А ти мене розв’яжи — тоді й подивимося, хто тут хоробрий.

Він кинув погляд за спину на Скаженого Мисливця.

— Може, ти? Чи ти лишив усю хоробрість на псярні?

— Ще дещицю маю. А тебе мав би лишити у воронячій клітці. — Мисливець витяг ножа. — Може, досі не пізно.

Хорт зареготав йому просто в обличчя.

— Ми всі тут браття, — оголосив Торос Мирійський. — Святі брати, присяжні воїни держави, слуги Господу нашому так само, як один одному.

— Безкороговне братство. — Том Семиструнний смикнув струну цимбал. — Лицарі печерного пагорба.

— Лицарі?! — Клеган вимовив це слово, наче брудну лайку. — Нехай Дондаріон — лицар. Та з вашого кубла злодюг і збіглих з війська боягузів такі ж лицарі, як із купи мого гівна.

— Кожен лицар може висвятити іншого, — мовило опудало, що колись було Беріком Дондаріоном. — Кожен із тих, кого ти бачиш, відчув дотик меча на плечі. Ми всіма забуті, та самі свого обов’язку не забули.

— Відпустіть на волю, і я теж про вас забуду, — скреготнув Клеган. — Та якщо намірилися убивати, то беріться вже до справи. Забрали меча, забрали коня, золото — забирайте і життя. Аби збавили од вашого побожного бекання.

— Жити тобі вже недовго, собако, — пообіцяв Торос, — але ми тебе не вб’ємо, а стратимо за вироком правого суду.

— Еге ж, — додав Скажений Мисливець, — ти й не заслужив такої милості за скоєне твоїми друзяками. У Стригалях і Мартоплясовому Броді такі, як ти, ґвалтували дівчаток шести-семи років, а немовлят відривали від цицьки і рубали навпіл на очах матерів. А ще кличете себе левами! Та жоден звір на таке не здатен!