Розділ «Борва мечів»

Симон усміхнувся скромною посмішкою.

— Я ж не аби чого вихваляюся. Я готовий показати, довести хоч перед королем, а хоч перед усім двором. Гаміш — старий, вже й забуває, що він співає… а отой Коліо — куди він пнеться зі своєю тирошійською вимовою? Дякуйте, якщо втямите хоч одне слово з трьох!

— Бенкет улаштовує моя сестра. Навіть якби я зміг видурити вам запрошення, вийшло б якось незугарно. Адже у Семицарстві — сім королівств, у вірі — сім обітниць і сім спокус, на учті — сімдесят сім страв… і раптом вісім співців? Що на це скаже верховний септон?

— Де це ви, мосьпане, раптом набралися побожності? Не чув і не гадав за вами такої прикрості!

— Та не в побожності справа. Є певні звичаї, мусимо їх триматися.

Симон ковтнув ще вина.

— Але ж… у співця життя не тихе і не мирне. Перед ким лишень не заспіваєш, аби зайву копійчину вторгувати. У корчмах і винних льохах такі пики стрічаються, такі свавільні та зухвалі, що страшно і казати. От уявіть: раптом хтось із сімки вашої сестри у такому місці втрапить у халепу. Що робити, леле? Кому весілля рятувати? А ось він я — тільки запросіть, урятую!

Співець лукаво посміхнувся, вочевидь задоволений собою.

— Шість співців — так само незугарно, як вісім, тут я згодний. Гаразд, я поспитаюся про здоров’я Серсеїної сімки. Якщо хтось із них зненацька заслабне, мій Брон вам негайно повідомить.

— Дуже дякую, мосьпане. — Симон учинив би розумно, якби на цьому і спинився, та п’янке відчуття перемоги вже несло його далі. — О, яких пісень я заспіваю того вечора, коли король Джофрі святкуватиме весілля! Аби ж мені тільки опинитися при дворі… тоді його милість почує від мене усе найкраще, тисячу разів співане і тисячами слухачів уподобане! Та якщо замість двору я муситиму співати у якомусь брудному шинку… тоді, мабуть, доведеться приманювати слухачів чимось новеньким. «Руки тії золотії холодом лякають, а жіночі теплі руки серце зігрівають…»

— Не буде потреби, — запевнив Тиріон. — Маєте слово Ланістера. Брон дуже скоро по вас приїде.

— Чудово, мосьпане! — І лисуватий череватий співець знову вхопив до рук цимбали.

Брон чекав з кіньми коло виходу з провулку. Допомагаючи Тиріонові сісти до сідла, він спитав:

— То коли мені везти його до Сутіндолу?

— Ніколи. — Тиріон розвернув коня, щоб рушати. — Зачекай три дні, тоді скажи йому, що Гаміш-Арфіст зламав собі руку. Скажи, що своїм одягом він до двору не пасує, і йому негайно треба пошити новий. А для цього кравці мусять його виміряти. Він не те що прибіжить, а коником прискаче.

Тиріон скривився і продовжив:

— Кажуть, його язик зроблено зі срібла — можеш лишити його собі. А решта хай зникне без сліду.

Брон вишкірився.

— Я тут у Блошиному Подолі знаю одну харчівню — там подають жирну «бевку з мнясом». А мнясо, чував я, туди кидають усяке, що світом ходить.

— Нагадай, щоб я ніколи не ходив туди обідати.