Розділ «Борва мечів»

— Ото б князь Берік порадів, якби упіймав Хайме Ланістера…

— Невже б він його повісив, га, Лиме? — спитала одна з сільських жінок. — Хіба не шкода вішати такого красунчика?

— Спершу суд! — мовив Анжей. — Князь Берік завжди таких судить, ти ж сама знаєш.

Він усміхнувся.

— А вже потім вішає.

Навколо зареготали. Том бринькнув струнами цимбал і завів тиху пісеньку:

Що у пущі в королівській та й брати гуляли,

А закону королівства знати не бажали.

В лісі жили, наче в замку, а блукали всюди.

Що хотіли, те і брали хвацькії приблуди.

У купця з калитки візьмуть жовте золотенько,

В батька з хати поведуть дівчину гарненьку.

Ой, у братстві, братстві пущі харцизяки справні,

На звитягу палку бистрі і ділами славні…

Зігріта і суха у кутку між Гендрі та Гарвіном, Ар’я деякий час слухала пісню, а тоді заплющила очі й потроху закуняла. Їй наснився дім — не Водоплин, а Зимосіч. Але сон той добрим не був. Вона стояла на самоті ззовні замку, до колін у багнюці. Навколо височіли сірі мури, але щойно вона спробувала досягти брами, як кожен крок став тяжчим за попередній, замок попереду зник і перетворився з гранітового на димно-примарний. Були там і вовки — сірі кощаві тіні з яскравими очима, що скрадалися навколо неї між дерев. Коли вона дивилася на них, то пригадувала смак крові.

Наступного ранку вони залишили битий шлях і рушили полями. Рвучко дмухав вітер, вихорив брунатне листя навколо кінських копит, зате хоч дощ нарешті припинився. Коли з-за хмари вигулькнуло сонце, то засяяло так яскраво, що Ар’я мусила накинути каптура, щоб не засліпитися.

Зненацька вона дещо усвідомила і натягнула повід.

— Ми їдемо не в той бік!

Гендрі застогнав:

— Що таке? Знову той клятий мох?