Розділ «Борва мечів»

Санса дивувалася, що Маргерія сама цього не бачить. «Адже вона старша і напевне розумніша. І батько її, князь Тирел, має знати, що він робить. Та годі, я просто забиваю собі голову.»

Коли вона розповідала панові Донтосу, що поїде до Вирію одружуватися з Віласом Тирелом, то гадала, що той зрадіє за неї з полегшенням. Натомість він схопив її за руку і засичав голосом, хрипким від жаху та вина:

— Не можна цього робити! Кажу вам, Тирели — це ті самі Ланістери, лише заквітчані трояндами! Молю вас, забудьте про цю дурість, подаруйте вашому Флоріанові поцілунок і пообіцяйте, що зробите все так, як ми задумали! Ніч Джофового весілля вже недалечко, вже зовсім скоро! Вдягніть на волосся срібну сіточку і робіть усе, що я кажу. А потім ми втечемо!

Лицар-блазень спробував поцілувати Сансу в щоку, але вона вислизнула з його рук і відступила назад.

— Не можу! І не буду. Бо обов’язково станеться щось погане. Коли я хотіла утекти, ви не могли допомогти, а зараз мені вже не треба.

Донтос витріщився на неї тупими очиськами.

— Але ж, люба моя, вже все готове. Корабель, щоб відвезти вас додому. Човен, щоб доправити до корабля. Флоріан зробив усе для своєї любої Жонкіль.

— Вибачте за клопіт, — мовила Санса, — та зараз мені вже не треба ані човнів, ані кораблів.

— Але ж усе робиться задля вашого порятунку!

— Мене порятує Вирій. При Віласі я буду в безпеці.

— Він вас не знає, — наполягав Донтос, — і не полюбить. Жонкіль, Жонкіль, та розплющте ж ви свої милі очі! Тирелам на вас начхати. Вони одружуються з вашими спадковими правами!

— Якими ще правами? — На мить вона розгубилася.

— Люба панно, — відповів Донтос, — ви є спадкоємицею Зимосічі.

Він ухопив її знову і почав умовляти, щоб вона не погоджувалася на шлюб. Та Санса видерлася і лишила його хитатися коло серце-дерева. Відтоді вона припинила ходити до божегаю. Але слів Донтосових не забула.

«Спадкоємиця Зимосічі» — думала вона, лежачи уночі в ліжку. — «Вони одружуються з моїми правами.» Санса росла разом із трьома братами і ніколи не думала мати якісь права на їхнє дідицтво, але тепер, коли Бран та Рікон мертві… «То й що? Адже Робб живий. Він дорослий чоловік, скоро одружиться і матиме сина. А Вілас Тирел, до речі, колись успадкує Вирій. Навіщо йому ще й Зимосіч?»

Інколи вона шепотіла його ім’я у подушку, аби лише почути, як воно лунає у вухах.

— Вілас, Вілас, Вілас…

Ім’я «Вілас» начебто нічим не гірше за «Лорас» — вони навіть дещо схожі. А щодо ноги… невже й справді та його скалічена нога така важлива? Одного дня Вілас стане князем на Вирії, а вона при ньому — пані княгинею. Санса малювала в уяві, як вони разом сидять у садку з цуценятами на колінах або слухають співця з лютнею на прогулянковому човні посеред Мандеру. «Якщо я подарую йому синів, він може мене покохати.» Синів вона назве Едардом, Брандоном та Ріконом і виростить такими ж хоробрими, як пан Лорас. «І щоб ненавиділи Ланістерів.» У снах та мріях Сансини сини були викапані її брати, загиблі на півночі. А інколи вона тримала на руках дівчинку, схожу на Ар’ю.

Втім, щоразу, як Санса уявляла собі обличчя Віласа, воно зрештою перетворювалося на обличчя пана Лораса — юного, стрункого, вродливого. «Не думай про нього так» — наказувала вона собі. — «Бо розчаруєшся, коли зустрінеш, і він побачить це у твоїх очах. І як він тоді з тобою одружиться, коли знатиме, що ти закохана у його брата?» Вілас Тирел був удвічі од неї старший — ось про що вона мусила весь час собі нагадувати. Ще й кульгавий. Хтозна — може, на додачу тлустий та червонопикий, як його батько. Але годі вже про вроду — головне, що іншого поборника і захисника вона може ніколи не знайти.

Якось їй наснився сон, що одружитися з Джофрі досі мусить не Маргерія, а вона сама. Уві сні в їхню весільну ніч Джофрі перетворився на ката Ілина Пейна. Санса прокинулася, хапаючи дрижаки. Вона не хотіла, щоб Маргерія пережила таке ж саме свавілля. Але жахалася від думки, що Тирели можуть відмовитися від весілля. «Я її попередила, я розповіла про короля правду.» Можливо, Маргерія їй не повірила. З нею Джофрі завжди грався у чемного лицаря, як колись із Сансою. «Але скоро вона побачить його справжній норов. Після весілля, якщо не перед ним.» Санса вирішила, що поставить Вишній Матері свічку в септі й попрохає захистити Маргерію від свавілля Джофрі. А може, варто і Воїнові теж поставити свічку. І помолитися за Лораса.