Розділ «Частина четверта»

Тимчасом вартовий оглядав місцевість за вітром і щохвилини обертався до куща, де ховався син Тура. Місяць ставав тоншим, яснішим. Гнівна нетерплячка переповнювала груди уламра, і він почав уже втрачати надію, коли глибокий рик струснув простір: на горбочку з’явився силует лева. Вартовий підхопився; слідом за ним позводились інші Люди Вогню і повернули свої обличчя до хижака...

Зур, майже не поворухнувшись, позирав на всі боки. В ньому ожило передчуття порятунку, що гострішає в скрутні для ворогів хвилини.

Раптом Аун звівся на ноги, простягаючи руку до озера... Хвилина випала сприятлива: між Зуром і найближчим з його переможців була відстань у тридцять ліктів. До того ж увага ворогів була прикута до великого хижака.

Озеро лежало в сорока ліктях від Зура. Якщо він кинеться до нього вчасно, то досягне води раніше своїх ворогів.

Зур побачив Ауна. Глибоко зворушений, не вірячи сам собі, він крадькома рушив до куща. Аун знову показав рукою на озеро. Зур зрозумів і побіг до берега.

Коли він уже стрибав у воду, один з ворогів озирнувся.

Більш здивований, ніж стривожений, він озвався до своїх товаришів тільки тоді, коли втікач уже відплив від берега. Два воїни відокремились від гурту, і один з них спробував наздогнати Зура плавом. Але, зрозумівши, що це марна річ, воїн повернувся на берег і почав кидати в утікача камінням. Тоді Зур пірнув під воду і зник.

Присутність лева паралізувала ворогів. Лише один побіг берегом навперейми Зуру і неодмінно спіймав би беззбройного, знесиленого втікача...

Побачивши наближення воїна, Аун мовчки засміявся і почав відступати. Деякий час він лишався невидимим, але на відкритому місці його помітили. Тоді він спинився й підняв спис.

Ворог був один з тих, що брали участь у сутичці в грозову ніч. Приголомшений, він упізнав високого мандрівника, який убив його ватажка, і побіг, знявши гвалт, назад.

Турбуючись за долю товариша, Аун навіть не переслідував ворога, а попрямував назустріч Зурові. Той плив, як плазун, хвилястими рухами. Коли Зур досяг берега, син Тура з радісним криком підхопив його, і вони з хвилюванням почали розглядати один одного, глибоко зворушені зустріччю на свободі.

— Аун і Зур сміються з Людей Вогню! — переможно закричав уламр.

Тимчасом лев зник. Якусь мить Люди Вогню ще дивились на пагорок, а потім за знаком ватажка вирушили навздогін.

— Вони спритніші за мене! — сумно сказав Зур. — Їхній ватажок дужий, як леопард!

— Аун не боїться їх... До того ж, ми маємо спільників!

Уламр повів за собою свого товариша, і коли вороги вже підбігли до повороту озера, на одному з горбів знявся шум.

Там з’явились Ухр і семеро інших Жінок-Вовчиць, і збентежені Люди Вогню припинили свою погоню.

Жінки зійшли до Ауна, і Ухр сказала:

— Якщо ми не знищемо Людей-Собак, то вони повернуться всією ордою.

Після того як вона повторила свої жести і слова, уламр нарешті зрозумів її.