Розділ «Частина четверта»

— Дрюк одразу потрощить списи...

Більше з переляку, ніж з ворожого наміру, одна з жінок кинула спис. Аун відбив його, зламав вістря і, не відповідаючи на удар, спитав знову:

— Навіщо ви починаєте війну з сином Тура?

Зрозумівши, що Аун не збирається їх вбивати, жінки здивовано поглядали на нього. Поступово зростало довір’я. Та, що не кидала своєї зброї, опустила спис. Це був знак миру. Його зразу ж повторила друга жінка. Потім вони рушили. Покладаючись на свої відчуття та спритність, Аун пішов слідом за ними. Усі троє пройшли проти вітру біля чотирьох тисяч ліктів і досягли порослої папороттю місцевості, де уламр при світлі місяця побачив інших жінок... Помітивши чоловіка, вони враз посхоплювались, почали кричати і жестикулювати; супутниці Ауна щось їм відповідали.

Якийсь час Аун боявся пастки. Він міг ще втекти, — шлях був вільний, — але ним оволоділа безтурботність, породжена втомою, самотністю і горем. Коли ж повернулась обережність, він був уже на таборищі, і жінки оточили його з усіх боків.

Їх було дванадцять разом з тими, що привели уламра. З ними було чимало дітей, двоє чи троє немовлят спали. Майже всі жінки були молоді, кремезні, з великими щелепами. Але глянувши на одну, Аун затремтів, бо вона схожа була на дочок Гамли, найперших красунь серед уламрів. Блискуче волосся спадало на її плечі, а зуби виблискували, немов перлини. Ніжна і полохлива сила пройняла серце воїна; з забуття сплили чарівні спогади і поєднались в живому образі чужинки...

Жінки оточили уламра. Одна з них, з міцними руками й широкими плечима, стала перед сином Тура. Її пронизливі очі та повне обличчя випромінювали енергію. Аун зрозумів, що вона пропонувала йому спілку, але поскільки він досі не знав людей, де б чоловіки й жінки жили окремими таборами, то почав шукати очима чоловіків. Не знайшовши їх, він подав знак згоди. Всі радісно жестикулювали, і ці знаки дружби Аун розумів краще, ніж знаки лемурів.

Проте їх здивування не проходило. Ще ніколи не бачили вони такого могутнього воїна, що говорив незрозумілою, чужою мовою. Їхня орда знала три племені людей: тих, що Аун зустрів під час полювання і що взяли в полон Зура; лемурів, яких вони бачили рідко і з якими ніколи не воювали, і, нарешті, людей їхньої раси, де чоловіки й жінки жили окремо, бо їх суворі звичаї забороняли шлюби між родичами. Коли б Аун належав до їхньої раси, вони прогнали б його або зробили тяжкий іспит. Жінки прийняли його до свого гурту тільки тому, що їх вразила незвичайність пригоди, і тому, що вони переживали в цей час скруту. Половина з них загинула від стихійного лиха та в боях з Людьми Вогню, багато людей померло.

Крім того, вони залишились без вогню і блукали степами, нещасні, пригнічені почуттям власного безсилля та повні ненависті до своїх ворогів.

Плем’я було дуже раде мати за спільника цього чужинця, що здавався їм так само дужим, як і тигр. Вони довго юрмилися коло нього, силкуючись зрозуміти його жести і навчити його своїх, і нарешті дізналися, що він розшукує товариша, слід якого загубив. Жінки зраділи, переконавшись, що ворогами уламра були ті самі люди, яких вони люто ненавиділи.

Зрозумівши, що вогонь жінок загинув, Аун почав збирати хмиз і суху траву. З допомогою своїх камінців та сухої стеблинки він розпалив багаття. Наймолодші жінки з вигуками захоплення почали кружляти навколо нього, виводячи хором якийсь заспів. Коли червоний звір почав їсти хмиз, вигуки стали ще палкішими. Мовчала тільки одна дівчина з худим обличчям. Немов зачарована, вона мовчки переводила погляд з вогню на мисливця. Коли ж дівчина заговорила, Аун почув низький і на диво чарівний голос.

На березі озера

Кожного ранку Аун йшов на розшуки слідів Зура. Жінки йшли за Ауном, сповнені глибокого довір’я. За допомогою жестів, вони добре розуміли мету уламра. Та й він призвичаювався до їхньої мови. Його сила і спритність просто приголомшували жінок, вони були у захопленні від його зброї, особливо від списів та дротиків, що вбивали звірів на значній відстані. Пригнічені своїми злиднями і поразками, вони покірно скупчувались біля чужинця, готові виконувати всі його накази. Та й їхньою допомогою нехтувати не доводилось. Четверо з жінок були дужчі, рухливіші й прудкіші від Зура, і всі вони легко переборювали втому. Ті, у кого були малі діти, носили їх цілий день, а хлопчики й дівчатка мали витривалість шакалів.

Якби не втрата Зура, то вечори й ранки були б зовсім приємні. Коли Аун добував вогонь з допомогою кресала, жінки виявляли таке ж радісне здивування, як і першого вечора, і цей захват подобався сину Тура. Особливо любив він дивитись на Джеху, коли полум’я кидало відблиски на її важке волосся та на жваві очі. Він мріяв повернутися в рідну орду разом з нею, і його груди дихали щастям.

Під кінець цілого тижня мандрів дерев поменшало. Перед людьми простягся широкий степ, де-не-де вкритий невеличкими гайками та чагарником. Загін пішов степом, сподіваючись знайти якесь підвищення, звідки можна було б оглянути обрій. Опівдні, в час перепочинку, одна жінка, що пішла на схід, покликала інших. Сумнівів не могло бути: всі упізнали слід вогнища.

— Люди Вогню! — сказав Аун.

Жінки захвилювались. Ухр, яка була ватажком, звернулась до Ауна з жестами гніву: хай він знає, що Люди Вогню — вороги його супутниць! Люди Вогню вбили не тільки багатьох з них, але, без сумніву, знищили й їхніх спільників — орду чоловіків, яку жінки не зустрічали з самої осені.

Табір стояв тут багато днів тому, і ніякого запаху від нього не залишилось. Гурт був невеликий; однак, ніщо не свідчило про присутність Зура. Та все ж завдяки деяким ледь помітним ознакам Аун міг організувати погоню. Згодом слід став чіткішим, і йти по ньому було легше, тому що Люди Вогню майже весь час прямували на північ. Ще два рази знайшли попіл від багаття, який свідчив про присутність ворогів.

Ранком третього дня одна з молодих жінок, яка йшла на чолі гурту, з вигуком спинилась. Аун наблизився і зразу ж побачив на м’якій землі багато слідів. Серце його радісно забилось: він упізнав слід Зура. Та й гнатись стало легше: земля зберігала запахи і, отже, ворог був недалеко. Цього вечора спочинку не робили. Місяць ще не зійшов, але дві жінки мали рисячий зір, хоч і не такий гострий, як у лемурів. Шлях перетнуло пасмо горбів. Піднявшись до половини на найвищий з них, Аун розвів у щілині вогонь, щоб зробити його непомітним здалеку: сусідство з ворогом вимагало надзвичайної обережності.

Мисливець убив сарну, і жінки спекли її. Надійний притулок, сита їжа і життєдайний вогонь розвеселили невеличку орду. Це був один з тих щасливих відпочинків, коли людина забуває і жорстокий закон боротьби, і всі пастки світу. Навіть уламр відчув красу цього мирного вечора, хоч тут і не було Зура. Біля нього сиділа Джеха, і в ньому жевріла надія, що Ухр — ватажок жінок — віддасть її йому в подружжя. Сувора душа молодого уламра сповнилась досі ще незнаної ніжності. Поруч з Джехою він відчував острах, від якого калатало серце: він хотів бути таким ласкавим до своєї подруги, як Нао до Гамли.