Коли час лише починався

на губах. - Добре, містере Карпентер. Я вам зараз таке приготую!

Залишившись один в кабіні, Карпентер огледів навколишне мезозойське довкілля через

переднє, бічні і хвостове оглядові вікна. Зліва, на горизонті, височіли молоді гори. Справа,

вдалині, тягнувся ланцюжок круч. У хвостовому оглядовому вікні було видно розкидані

рівниною вербні гаї, пальми і карликові магнолії, за якими починалися порослі лісом

пагорби, - десь там знаходилася його точка входу. Далеко попереду з виключно

мезозойським спокоєм палахкотіли вулкани. 79.061.889 років з цього часу, місце стане

частиною штату Монтана. 79.062.156 років по тому палеонтологічна експедиція, яка вестиме

дослідження десь в цих місцях, що на той час повністю змінилися, наштовхнеться на викопні

рештки сучасної людини, померлої 79.062.156 років тому. Можліво, це будуть його власні

рештки?

Карпентер посміхнувся і поглянув в небо, де все ще кружляли птеранодони.

Подивимося - може трапитися і так, що це будуть рештки марсіанина. Він розвернув

трицератанк і повів його назад. - Поїхали, Семе, - сказавши він.- Пошукаємо тут затишну

місцинку, де можна відсидітися до ранку. А на той час я, мабуть, зміркую, що робити далі.

От вже не думав, що нам з тобою коли-небудь доведеться займатися порятунком дітвори!

Сем басовито забурчав і рушив у бік лісистих пагорбів.

Коли вирушаєш в минуле, щоб розслідувати будь-який анахронізм, завжди ризикуєш

5

сам виявитися його автором. Узяти хоч би й класичний приклад з професором Арчібальдом