Розділ «Сливове дерево»

— Обіцяю.

— Обіцяєш Богові, все рахується — ніхто не відкрутиться?

— Обіцяю Богові, все рахується — ніхто не відкрутиться, — поклялася Крістін, сподіваючись, що зможе дотримати обіцянку.

Глава 11

Наступного ранку, рівно о сьомій годині перші літаки Люфтваффе піднялися зі старого летовища поблизу Гессенталя. Низьке ревіння двигунів нагадувало віддалене гарчання хижака, що вийшов у долину на полювання. Крістін була на кухні з матір'ю. Вони накривали стіл до сніданку, варили яйця та чекали на появу решти.

Мати сиділа на лавці край столу і розрізала останню житню хлібину на вісім рівних скибок, брови насуплені, губи стиснуто в тоненьку лінію. Крістін ненавиділа моменти, коли вона була такою. Нескінченні турботи та життєві негаразди поглибили зморшки на її обличчі. Мама дуже схудла. Її завжди рум'яні щоки поблідли й запали, а сукня обвисла лантухом. Крістін здогадувалася, що вона недоїдає, аби дітям лишалося більше, та відтепер дівчина зібралася покласти цьому край. Мамцю слід поставити перед фактом і, апелюючи до її практичності, змусити поберегти себе. Бо як усі вони зможуть вижити без неї? Тільки мама знає, що кабачки треба садити між помідорами, а чорнобривці відганяють шкідників. Тільки вона може виторгувати в олійника додаткову чвертку олії, найбільш економно використати борошно та з одного вигляду яєчних жовтків визначити, чи курям треба їсти більше протеїну або, навпаки, менше зелені. Вона забезпечує виживання всієї родини і є втіленням усього домашнього та правильного. Мама керувала всім у домі: готуванням їжі, пранням, навіть купанням, забезпечуючи бодай мінімальні вигоди в цей скрутний час.

Щойно Крістін ухвалила подумки цю постанову, важкі літаки Люфтваффе почали один за одним пролітати над містечком. Завібрувало буквально все: ложки та виделки в шухляді, посуд у шафі, віконні рами, меблі, навіть стіни будинку. Карл і Генріх забігли до кухні та, підскочивши до мамці, сховали обличчя у її фартуху. Слідом за ними з'явилася Марія, у нічній сорочці та з розкуйовдженими, напівзаплетеними косами.

— Я думала, спочатку має бути сирена, — викрикнула вона, затуливши вуха долонями.

— Це наші літаки злітають, — вигукнула мама.

Вона обійняла синів за плечі й продовжила заспокійливим тоном:

— Усе гаразд. Вони пролітають саме над нами, тому такий гуркіт.

До кухні впливла бабуся, тримаючи за руку дідуся. Вони мовчки поглядали одне на одного, перечікуючи галас. Коли все стишилося, першим заговорив дідусь.

— Так твій нічний горщик може перекинутись, — підморгнув він бабусі.

Усі розсміялися. А Крістін подумала, чи й наступного тижня, місяця та року їм буде так само смішно.

Літаки пролітали над містечком увесь день і вечір. На завтра все повторилося. Через два дні родина вже почала звикати до гуркоту над головою. Спочатку вдалині зароджувалося тихе гарчання, потім звук поступово наростав, аж доки, досягши апогею, перетворювався на страшне ревіння жахливого чудовиська, від якого здригалися стіни й ходила ходором підлога. Тоді всі кидали свої справи й притримували найближчі меблі чи посуд, аби ті не впали та не розбилися. Наприкінці тижня два дні поспіль на авіаційній базі було тихо, і, засинаючи, Крістін чула уявний гуркіт у себе в голові.

Після ралі містечком постійно їздили танки та військові вантажівки. Офіцери вільно набирали собі булочок і хліба, свинини та ковбас, фруктів і городини, де і скільки хотіли. Нацисти призначили нового мера, й усі мусили вітатися фразою: «Хайль Гітлер!» Таблички «Відчинено» у вікнах пекаря, кравця та шевця замінили на попередження «JUDEN VERBOTEN!». На дошці для оголошень у ратуші з'явилось оголошення, котре інформувало населення про те, що з міркувань суспільної безпеки та за підозрою у зрадницькій поведінці й антидержавницькій діяльності гестапо заарештувало декількох чиновників і кліриків, серед яких було і прізвище священика з церкви Крістін.

Коли вперше їй захотіли потиснути руку через те, що до неї торкався фюрер, Крістін не зрозуміла, в чому справа. Вона стояла перед тими людьми як укопана, готова побігти навтьоки будь-якої миті. Але зрозумівши, чого від неї треба, прикинулася, ніби пишається особистим знайомством із Гітлером, сподіваючись, що незнайомці, зі своїми широкими усмішками та променистими очима, не помітять подряпин саме на тих місцях, до яких торкався їхній кумир. То були переважно патріотично налаштовані хлопці, але траплялися й дівчата, котрі перш ніж підійти, хихотіли та штовхалися, немов доторк Гітлера зробив Крістін недосяжною для простих смертних. Але дівчина помітила, що деякі знайомі, особливо літні чоловіки та жінки, перестали вітатися й усміхатись, зустрічаючи її на вулиці.

Двома тижнями пізніше Крістін прокинулась о першій ночі, розбуджена голосним виттям. Остаточно не прийшовши до тями, вона уявила мамцю, що з телеграмою в руках побивається біля її ліжка, бо помер тато. Серце спійманою пташкою забилося у грудях. Вона огледіла свою темну спальню. Виття то наростало, то стишувалось, вимотуючи жили, мов лемент тисячі плакальниць. А потім до неї дійшло — то була повітряна тривога.

Крістін потяглася до одягу, а моторошне виття сирени ніяк не стихало. Тривожний звук долинав здалеку, та здавалося, його джерело тут поруч, у її власній спальні. Дівчина почула, як, відчиняючись, грюкнули двері маминої кімнати, як закричали хлопці на сходовому майданчику. Неслухняними пальцями вона застебнула ґудзики на сукні та всунула до черевиків здерев'янілі ноги, пронизливе виття заповзало під шкіру, крижаними пазурами торкалося кісток. Ухопивши плащ, вона вибігла з кімнати.

Мамця чекала біля сходів, незаплетене волосся теліпається по плечах, корсаж з'їхав набік. Вона важко дихала, тримаючи хлопців за руки. Марія стояла у дверях своєї спальні в одному черевику. Крістін підтримала сестру, доки вона взувала другий, а потім прибрала волосся з-під коміра плаща.