Розділ «Школа мужності»

Як у чільних героях «Скалаків», так росте гнів та рішучість і у всій народній масі. На початку книжки, в першій її половині арена дії обмежена переважно «Скелею», вузьким колом її мешканців, про долю народу автор тільки розповідає. Але чимдалі сторінки роману населяються густіше, народ виступає наперед, аж зрештою дія виливається в грізні масові сцени повстання. В такій побудові видна неабияка формальна вправність молодого автора «Скалаків». Велике реалістичне вміння видно й у окресленні персонажів. У якихось дві сотні сторінок умістилося дванадцять багатих подіями років і немало людських образів, але попри всю стислість викладу Їрасек уміє наділити кожного зі своїх героїв — лагідного діда Скалака, похмурого Мікулаша, палкого Їржика, статечного хлібороба й рішучого вояка Балтазара Уждяна, розважливого й незалежного Нівлта — своїм обличчям. Та й епізодичні постаті — війт села Ж., замковий лікар, гості князя Пікколоміні — сприймаються як живі люди.

Відчутний у романі, як уже зазначено, і вплив традицій романтичної школи — різкі контрасти чорної та білої барв, деяка гіперболізація образу Їржика: нагромадження випробувань його душевної сили і незвичайний шлях боротьби, обраний ним,— його удаване божевілля; настрій загадковості в епізодах обох перших зустрічей Лідушки з Їржиком та Лідущиної пригоди в Матерницькій пущі; і дещо мелодраматичний тон у змалюванні зустрічі біля церкви у Ртині, коли Лідушка вперше побачила Їржика-юродивого; і розказана замковим лікарем легенда про божевільного князя Яна-Вацлава; і романтичний пафос у описах грози та й у інших пейзажах... Романтизація властива буде й подальшій творчості Їрасека, але там вона органічніше вплітатиметься в реалістичну манеру оповіді.

Повстання в романі, як того вимагала історична правда, кінчається поразкою, і Їрасек добре розуміє, що інакше тоді й не могло бути. А проте й він почасти поділяє наївну віру селян якщо не в спроможність цісарської влади дати згори краще життя трудовому людові, то хоч у добрі наміри Марії-Терезії та Йосифа II. Протиставляючи егоїстичній політиці поміщиків монаршу «турботу про загальне добро», він переоцінює освічений обсолютизм. Насправді далекогляднішим за своїх вельмож владарям Священної Римської імперії йшлося про власні інтереси, про те, щоб зберегти панування: щоб не відставати безнадійно від інших європейських держав, треба було розчистити шлях капіталізмові, промисловому розвитку, який потребував вільних робочих рук.

Незважаючи на весь трагізм фіналу — розгром повстання, переслідування бунтарів, загибель старого Балтазара,— «Скалаки» сповнені оптимізму, віри в народ. Боротьба й страждання не пропали марно, ярмо панщини полегшало, тріснуло. І не вмерла надія на майбутнє. «Святе діло переможе! Справедливої речі ніхто не здужає в землю втоптати! — повторює Їржик Скалак своїм дітям передсмертні слова старого Уждяна,— Люди будуть рівні й вольні; може, ви цього дочекаєтесь».

Юрій Лісняк