Розділ «Пауло Коельйо Шпигунка»

Того разу на пляжі в Нормандії мій імпресаріо доктор Астрюк, якого я бачила лише раз від моменту приїзду до Парижа, розповів, що країною прокотилася хвиля антисемітизму, а тому йому не варто бути в моїй компанії. Він згадував про письменника Оскара Уайльда. Неважко було знайти «Саломею» — п’єсу, про яку він казав, — але ніхто не насмілився пожертвувати жодного сантима на постановку того, що я була готова створити, навіть нічого не маючи, хоч я зналася з впливовими людьми.

Навіщо я про це згадую? Чому наприкінці листа я цікавлюся твором англійського письменника, який закінчив свої дні тут, у Парижі, на похорон якого не прийшов жоден друг, а єдине, у чому його звинувачували, — любов до чоловіка? Дай, Боже, щоб і мені винесли такий вирок, бо за минулі роки я побувала в ліжках багатьох відомих чоловіків та їхніх дружин, які ненаситно шукали задоволень. Звісно, мене ніхто ніколи не звинувачував, оскільки вони свідчили й на моєму боці.

Але знову повертаюся до англійського письменника, проклятого сьогодні у своїй країні й забутого в нашій. Протягом своїх постійних подорожей я прочитала багато його п’єс, а згодом відкрила, що він також писав оповідання для дітей.

Молодий студент хотів запросити свою кохану на бал. Вона сказала, що погодиться, якщо він принесе їй червону троянду. Але там, де мешкав студент, не було червоних троянд, лише жовті чи білі.

Соловей почув цю розмову й захотів допомогти бідному хлопцеві, котрий так сильно засмутився. Спочатку він вирішив гарно заспівати, але одразу ж припустив, що таким чином зробить лише гірше: до відчуття самотності додасться сум.

Повз пролітав метелик і запитав, що сталося.

— Він страждає через кохання. Йому потрібно знайти червону троянду.

— Як це смішно — страждати через кохання, — відповів метелик.

Але соловей надумав допомогти юнакові. Посеред величезного саду ріс кущ, укритий білими трояндами.

— Дай мені червону троянду, будь ласка.

Але трояндовий кущ відповів, що це неможливо й солов’ю треба пошукати інший, чиї троянди колись були червоними, але стали білими.

Соловей дослухався до поради. Він полетів далеко й знайшов старий кущ троянд.

— Мені потрібна червона квітка, — сказав йому.

— Я вже занадто старий, — сказав кущ. — Зима заморозила мої листки, а сонце знебарвило мої пелюстки.

— Лише одну, — благав соловей. — Має ж бути якийсь спосіб!

— Так, є. — Але настільки жахливий, що кущ не хотів говорити.

— Я не боюся. Скажи мені, що потрібно зробити, щоб отримати червону троянду. Лише одну-єдину червону троянду.

— Повертайся сюди вночі, і заспівай мені найгарнішу мелодію, яку знають солов’ї, і водночас притуляйся грудьми до моїх шипів. Кров потрапить до мого соку й забарвить мою троянду.

І соловей зробив це тієї ночі, переконаний, що варто було пожертвувати життям в ім’я Кохання. Щойно на небі з’явився місяць, він притиснув свої груди до шипів і заспівав. Спочатку про хлопця й дівчину, які закохалися. Потім — про те, що кохання варте жертв. І поки місяць піднімався на небі дедалі вище, соловей співав, а найгарніша троянда на кущі поволі забарвлювалася його кров’ю.

— Швидше, — мовив кущ якоїсь миті. — Скоро зійде сонце.