Розділ «Частина II Ікра та скакалка»

Мортон відповів:

— Думаю, що це не найкраща справа для юних дівчат».

Старша дівчинка — вочевидь, вона звикла отримувати все, що забажає,— схопила імпровізований квач, із якого сочилася фарба, та почала фарбувати шлюпку, а заразом і свій одяг.

«Я перелякався», — писав Мортон. Почулися ще важчі кроки його начальника, боцмана або старшого по палубі, який «мчав» до них.

Дівчата втекли, і Мортон вирішив учинити так само. Він виліз із-під шлюпки в бік води, переліз через поруччя та спустився на палубу внизу. «Я подумав, що немає сенсу сваритись ані з розгніваним боцманом, ані зі страшенно загрозливою нянечкою».

Усі ранкові хвилювання пройшли повз хлопчика на ім’я Роберт Кей з Бронкса, частини міста Нью-Йорк[460]. Цьому маленькому американцеві було сім років, і він прямував до Англії разом зі своєю мамою — англійкою на ім’я Марґерита Белшер Кей, яка була вже чи не на останньому місяці вагітності. Вона дуже хотіла встигнути повернутися додому, в Англію, до батьків, і народжувати там, тільки через це вона наважилася на цю подорож, незважаючи на німецьке попередження та свою схильність до морської хвороби.

У середині тижня Роберт занедужав. Його оглянув лікар та діагностував різко виражений кір. Решту подорожі, сказав він, хлопчикові доведеться провести на карантині, на дві палуби нижче. Вони вдвох подорожували другим класом, але мати теж вирішила решту плавання провести з сином унизу.

Монотонність такого становища страшенно пригнічувала, але там хоча б був ілюмінатор, через який хлопчик міг дивитися на море.

Капітан Тьорнер розпорядився починати звичайне ранкове тренування порятунку в шлюпках. Команда «відібраних» моряків сіла в одну зі шлюпок перед аудиторією з зацікавлених пасажирів. Одним із них був Джордж Кесслер, «король шампанського» — він підійшов до старшого моряка та сказав: «Це добре, що ви тренуєте команду, але чому не тренуєте пасажирів?»[461]

Той відповів: «Чому б вам не звернутися з цим питанням до капітана Тьорнера, сер?»

І Кесслер вирішив так і зробити.

U-20.

Видовище

Уранці в четвер, 6 травня[462], U-20 поволі йшла вздовж південно-західного узбережжя Ірландії в напрямку вод, які моряки називають протокою Святого Георга[463]. Слово протока зазвичай означає вузьку акваторію, але протока Святого Георга була в 90 миль завширшки, звужуючись до 45 миль між мисом Карншор з боку Ірландії та мисом Сент-Дейвідз у Вельсі. На березі Ірландії було встановлено маяк, щоб допомогти кораблям оминути добре відому своєю небезпечністю скелю Конінбеґ, яку в телеграфних та бездротових повідомленнях постійно помилково називають «Конінберґ». Далі протока знову ширшала, даючи початок Ірландському морю — Muirtireann ірландською мовою. Звідси до Ліверпуля 250 морських миль: спочатку на північ, а далі на схід. Швіґеру навіть на своїй максимальній швидкості в 15 вузлів знадобилося б іще шістнадцять годин, щоб дістатися призначеної йому зони патрулювання.

Погода теж не сприяла. Через постійні тумани ніч довелося провести під водою. Майже о восьмій ранку він побачив перші ознаки прояснення й відразу розпорядився спливати, хоч і лише за допомогою горизонтальних рулів. Баки з водою він залишав повними на випадок непередбачуваної ситуації. Субмарина рухалася через струмені густого туману.

Попереду, по правому борту, з’явився проплав. На ньому не було ані прапора, ані інших позначок належності. Швіґер наказав гарматній команді готуватися до поверхневої атаки. Незважаючи на густий туман, якийсь гострозорий моряк на борту пароплава помітив субмарину. Корабель різко розвернувся та на повній швидкості пішов геть.

Швіґер кинувся його наздоганяти, гарматники вистрілювали снаряд за снарядом. Два снаряди навіть влучили, але пароплав не зменшував швидкості й зник у завісі туману. Швіґер продовжував переслідування.

Знов прояснилося. Гарматники відкрили вогонь. U-20 йшла зі швидкістю у 15 вузлів, а пароплав — лише 8 чи 10. Атака тривала близько двох годин, і субмарина поступово перемагала, аж доки один снаряд не влучив у місток пароплава. Цей аргумент виявився переконливим, і корабель зупинився та спустив шлюпки. Одна з них пішла на дно, а три інші почали на веслах відходити від судна, «навантажені до краю».

Швіґер підійшов ближче й запустив бронзову торпеду в корпус корабля з відстані в 500 метрів (550 ярдів). Торпеда вибухнула, але з протилежного боку, ніж той, де, на думку Швіґера, мало бути машинне відділення. «Ефект незначний», — писав він. Корма корабля опустилася під воду, але він не затонув.

Гарматна команда Швіґера почала обстрілювати корабель по ватерлінії, а субмарина повільно підходила до корми судна. Назва корабля була зафарбована, але з близької відстані її можна було прочитати: «Кандидат». Згідно з довідником Швіґера, це був британський фрахтівник водотоннажністю в 5000 тонн, що належав компанії «Гаррісон», Ліверпуль. Кораблі цієї компанії нерідко мали «романтичні» назви: «Аудитор», «Адміністратор», «Електрик».