Розділ «Частина четверта Ім’я Каїн»

— Це Його Величність! — прошепотів Нісс. — Це наш король!

Їделунґ розлючено кинув малого на землю.

— Хочеш переконати, що ти золотяр? — крикнув він. — Хіба я не чув, що це син Антака? А ти можеш бути щонайбільше Антаковим батьком!

Король форкнув.

— Но-но-но! — сказав король, нахиляючись за своєю шкурою. — Чемного поводження ви, люди, за останні п’ятсот років так і не навчилися!

— Він його тільки ще більше розлютить! — прошепотів Торіл. — О Боже, сподіваюся, він припинить!

— А що там у тебе в кошику? — закричав Каїн. — Ти що… — Він скрикнув. — Моя вибухівка! — пробурмотів він. — Ти виніс із тунелю всю вибухівку!

— А! То це вибухівка, — невпевнено промовив король. — Ти глянь, а я спочатку був подумав, що то шпараґівка, а потім…

— Ви сподіваєтеся мене зупинити! — верещав Каїн. Дивно, що в будинку досі не відчинилося жодне вікно. — Ви думаєте, що ви перешкодите нащадкові Каїна зробити те, що він задумав!

Він став перед тунелем на коліна і квапливими рухами почав запихати пучки стрижнів назад. Потім вийняв з кишені маленьку коробочку.

— Скоро північ! — загорлав Каїн, обертаючись із розпростертими руками довкола себе, ніби хотів прокричати це на всі сторони світу. — Скоро північ, а золотяра нема! Я вам сказав, що станеться! Я вас застерігав!

Він витяг із коробочки дерев’яну паличку і чиркнув нею. Крихітне полум’я затанцювало в темряві.

Каїн нахилився і вхопив кінець шнура, який зник у вході до тунелю.

— Це ваш останній шанс! — горлав він. — Медлевінґери! Видайте мені золотяра, інакше я підпалю цей шнур!

— Я йду! — різко сказав Торіл, відчиняючи навстіж двері в подвір’я. — Я мушу йти до нього!

Ведур обійняв його за плечі.

— Що таке за шнур? — прошепотіла Моа.

Торіл звільнився з обіймів Ведура.

— Ну, добре, ще один сірник, аби ви побачили, що я не жартую! — крикнув Каїн. Торіл уже був на першій сходинці. — А коли полум’я дійде до вибухівки, від вашого краю більше нічого не залишиться!

— Торіле, не йди! — гукнув Антак.