Розділ «Частина третя У пошуках Каїна»

Патрик підійшов ближче й запитав:

— Показати йому, що ми робимо з тими, хто фігню поре, шефе? Полоскотати його?..

У цей момент його ніж просвистів у повітрі. Та замість того, щоби з брязкотом впасти на бруківку, він затримався на висоті двадцяти сантиметрів над землею і завис.

— Напад! Атака! — вигукнув голос, якому бракувало тіла. — Твій час прийшов! Я випущу тобі мізки з дині!

Патрик закрив обличчя руками й затремтів.

Нісс знав дорогу від баркаса додому. Спочатку треба біля щогли перейти вулицю над водою, потім був найгірший відрізок. Поміж кривих будинків дорога вимощена великими круглими каменями. Минулої ночі він тут посковзнувся і впав.

Назустріч йому сунули люди, які, йдучи, розглядали свої мапи; раптом Нісс зупинився. За кілька кроків угору перед собою він побачив Йоганнеса з трьома людськими хлопчиками. Один із них тримав Йоганнеса за рукав і кричав на нього, Нісс відразу збагнув: бути лютішим за того хлопця просто неможливо!

«Це помічники Каїна, — зі страхом подумав Нісс. — Ой леле, вони відкрили наші задуми!» І, все ще невидимий, підбіг ближче.

— Точно, шефе, вбий його! — кричав один із хлопців, і Нісс відступив. Люди були точнісінько такі, як у легендах. Не лише постаті у зоровій скриньці билися між собою.

— Я ж сказав двадцять євро! — верещав найвищий хлопець, який тримав Йоганнеса, мов у лещатах. — Га? Га? Я так сказав, малий, чи нє? Так чи нє?

Нісс усе зрозумів і полегшено зітхнув. Троє хлопців, хоч якими страшними вони були, не мали нічого спільного ані з Каїном, ані з Антаком і Ведуром. Він пригадав, як Йоганнес розповів про хлопця зі своєї школи і як злякалася Моа, коли довідалася, що люди й справді таке витворяють.

«Але вони так і чинять, — здригнувшись, подумав Нісс. — Вони показують це у зорових скриньках, бо чинять так насправді. Або вони чинять так насправді, бо показують це у зорових скриньках. І не має значення, що маленькі фігурки за склом зроблені із сили струмів. Справжні люди такі самісінькі».

У цей момент один із хлопців витяг ножа. «Полоскотати його?..» — запитав він, прикладаючи ножа під Йоганнесове підборіддя.

Нісс розгубився. Він злякався, але ще більше розлютився. Він рвучко підстрибнув і вихопив ножа. Торкнувшись ножа, він подумав, що не зможе його забрати, адже хлопець був значно сильніший за нього.

Але несподіванки було достатньо. Ніссові навіть не довелося докладати зусиль. Ніж опинився у його руках.

«Напад! Атака! — люто закричав Нісс. Він пригадав, що казали в таких випадках люди. — Твій час прийшов! Я випущу тобі мізки з дині!»

Хлопець, у якого він забрав ножа, затулив обличчя руками і затремтів.

Полегшення було настільки великим, що Йоганнес відчув, як підкошуються у нього ноги. Нісс його врятував. Якщо зараз не припустилися помилки, то, можливо, вдасться назавжди позбавитися шантажистів.

— Дякую тобі, дякую тобі! — сказав він якнайурочистіше — наскільки це дозволяло тремтіння голосу, і нахилився в тому напрямку, де мав стояти Нісс, який все ще тримав у руці ножа. Йоганнес взяв ніж і на мить відчув пальці Нісса. Це відчуття було втішне.

— Дякую тобі, о Великий Духу води і землі! — сказав він і зрадів, що хоч таке спало йому на гадку. Тепер залишалося сподіватися, що й Нісс упорається зі своєю роллю.