Розділ «Частина третя У пошуках Каїна»

Йоганнес притьмом скочив до дверей і замкнув їх.

— Ви що, подуріли? — насварився він на друзів пошепки. — Що ви собі думаєте, як можна спати в такому шумі? Ви хочете нацькувати на мене Брітту?

— Вони у в’язниці! — схвильовано прошепотів Нісс. — Я знаю дорогу. Чув їхній стогін і сміх катів, але потім був такий виснажений, що заснув… — Він набрав повітря. — Я знаю дорогу! — благально сказав він. — Ти маєш піти зі мною, Йоганнесе, негайно! їх катують!

— Де? — здивувався Йоганнес. — Звідки ти знаєш, що це в’язниця?

— Я їхав автом, — пояснював Нісс. — Тільки не розпитуйте нічого. Потім авто зупинилося на острові між двома чи, може, більше річками. Там стоять високі червоні будинки, майже всі однакові. І перед одним із них висить… — він здригнувся, — клітка!

— Клітка? — насторожено перепитав Торіл.

Нісс перелякано кивнув.

— Клітка зі скелетом, — пошепки сказав він. — Зі скелетом медлевінґера!

— Зі скелетом? — здивувався Йоганнес, наморщивши лоба. — І де це?

— Там, де іноді буває паводок, — втомлено промовив Нісс. — Там, перед дверима в’язниці, є велике зображення паводка. Зсередини чути брязкіт ланцюгів, а ззовні на вітрі гойдається клітка зі скелетом.

— І все це на острові? — допитувався Йоганнес. — Там, де самі мости? І будівлі досить високі і мають люки, через які можна піднімати вантажі?

— Ти знаєш цю в’язницю? То чому нічого не сказав? — обурився Нісс. — Вони там, це точно! Нам треба поспішати!

Але Йоганнес вже впав спиною на ліжко і розреготався. Він навіть був змушений запхати собі до рота кутик ковдри, щоби не розбудити Брітту. Троє гостей дивилися на нього доволі неприязно.

За хвилю Йоганнес знову сів. Він глибоко вдихнув.

— Вибачте, я знаю, що це не смішно! — сказав він. — Але це не в'язниця, Ніссе. І там стовідсотково нікого не катують. Це просто така штука для розваги, розумієш? Вони відтворюють там моторошні епізоди з гамбурзької історії. У Шпайхерштадті. Це називається данджин — англійською воно означає «в’язниця», — здивовано додав він. — Отже, ти був не так далеко від істини.

— То вони там не катують медлевінґерів? — недовірливо перепитав Нісс. — А скелет?

Йоганнес похитав головою.

— Все з пластику, — відповів він і побачив три нетямущі обличчя. — Я вам пізніше поясню. Крім того, тепер ми й справді знаємо, хто тримає Антака і Ведура, майже точно.

Хлопець глянув на свого наручного годинника.

— Я ще можу годинку поспати, — зрадів він. — Так і зроблю.