Розділ «Частина друга Загублена фібула»

— Чудеса та й годі! — прокоментувала Ліна. — Відтепер ти сповіщаєш про все, що робиш? «Зараз я заходжу до кімнати, зараз сідаю на ліжко…»

— Стій! — стривожився хлопчик. — Не сідай на ліжко! Краще я там сяду.

Крізь відчинені двері він подивився на телевізор у Бріттиній кімнаті. Пристрій працював — але без звуку, й хлопчик добре розумів, хто його увімкнув. Моа, лежачи під Йоганнесовим ліжком на підлозі, чудово могла дивитися телевізор. І, звісно ж, знову щось таке, де трупів не злічити, — такі передачі Брітта називала найгіршим сміттям.

Ліна примружила очі.

— Щось сталося? — спитала вона. — Що з тобою? Чому ти такий дивний?

— Це все через… Кевіна, — спробував виправдатися Йоганнес. — Сушу мізки, де б його розжитися на гроші.

— Та чи ти їх уже всі висушив? — припустила Ліна — й почекала трохи: чи не буде вибуху обурення? — Але саме для того я й прийшла, Йоганнесе. Щоб ми з тобою дещо обміркували.

— Так? — вичікувально мовив Йоганнес. Хлопчик був радий, що під ліжком панує ідеальна тиша. Він би залюбки посвятив її в усе. Коли б Ліна не була такою пліткаркою.

— Водити туристів? — промовила Ліна з переможним виглядом Колумба, який щойно відкрив Америку. — Знаєш такий заробіток? Чи розносити газети?

— Ага, звісно, я думаю над цим, — відказав Йоганнес і визирнув у вікно. Надворі молодик накрив кузов тентом і піднявся у свою кабіну. — Справді, я думаю над цим!

Якось треба натякнути Ліні, щоб забиралася геть, дарма що вона щойно прийшла.

— І ти мусиш мені пообіцяти, — сказала Ліна, — що на цьому ти зав'язуєш із Кевіном! А як іще чогось від тебе захочуть — іди до поліції. Ти просто мусиш щось робити! Хоча б тому, що боїшся за Брітту…

— О’кей, зрозуміло, можливо, — скоромовкою проказав Йоганнес. А ще йому в голові зринала якась картина, весь той час, відколи Ліна прийшла. Важлива картина, він це відчував. Але зникала щоразу, тільки-но Йоганнес намагався її затримати. Збожеволіти можна! — Чуєш, Ліно? Зараз я, на жаль, мушу тебе вигнати! Бо я… розкажу тобі сьогодні ввечері, о’кей? Зараз мені не пасує, тому що… розповім тобі ввечері, о’кей? Я заскочу до тебе.

— Сьогодні я ночую в бабусі Ільзи! — сердито відрізала Ліна. — Томас на роботі, а я не повинна сама залишатися на кораблі. Тож заскочити не вийде. Але якщо ти мене виганяєш, то будь ласка!

І з високо задертою головою розчахнула вхідні двері.

— А мені не пасує сьогодні ввечері! І не знаю навіть, коли пасуватиме!

І лунко загрюкнула за собою двері.

— А вона й справді мила! — сказала Моа, виповзаючи з-під ліжка та обтрушуючи порох із рук. — Міг би ти увімкнути звук, будь ласка? І чому мені не можна було познайомитися з нею? Хочеш тримати її тільки для себе?

Йоганнес натиснув кнопку на пульті, й екран почорнів.

— Ні! — скрикнула Моа.