TextBook Моа набрала повні груди повітря.
— Отже, — почала вона, — у нас кожен одержує на свій Великий День свою фібулу від короля, а від батьків — своє слово. Хлопець — від батька, дівчина — від матері, зрозумів? І разом вони, фібула й слово, надають новому дорослому його — чи її — чарівної сили.
— Надавали колись, — виправив Нісс і любовно погладив свою фібулу. — Як ми ще жили нагорі, у світі людей.
— Надавали колись, — повторила Моа. — Принаймні таке розповідається у казках та переказах. Кому яка дістанеться сила, ніхто не міг того знати заздалегідь, а нині вже ніхто, вважай, і не пригадує, які мали ми колись таємні сили.
— Хіба що хранитель історії щось іще знає, — припустив Нісс.
Моа відмахнулася.
— І тому це, цілком природно, могло би статися, — договорила вона. — Якби Нісс отримав заодно й своє слово. Але ж він його ще не має!
— Тобто Нісс міг би ставати невидимим? — з шанобливим трепетом прошепотів Йоганнес.
Моа невпевнено подивилася на Нісса.
— Чом би й ні? — припустила дівчинка. — Він-бо нині знову перебуває у світі людей, як і давні медлевінґери, коли всі вони були наділені своїми таємними-чарівними силами. Зрештою, ми, лі-феї, вміємо ж і досі літати, а це теж не зовсім нормально.
— Але ж він не отримав іще свого слова, — нагадав Йоганнес. — Тому нічого у нього не вийде.
— І не могло нічого вийти! — розлючено викрикнув Нісс. — Бо взагалі нічого такого не буває! Не був я невидимий! І до того ж ніколи й ніде не говорилося про саме таку таємну силу, в жодній казці!
— Якщо ти не помиляєшся! — прошепотіла Моа й перелякано витріщилася на спорожнілий простір біля Ніссової тарілки.
— Тільки не Торіл! — прошепотів Антак. — Не мій син!
Ведур щосили загупав у двері. Хоча вже давно не сподівався, що хтось їх може почути.
— Ми повинні переконати його, що нам треба повернути наші фібули, — прошепотів він. — Чуєш, Антаку? Коли б нам повернути наші таємні сили…
— І що тоді? — з гіркотою відказав Антак. — Навіщо вони нам тут? Поміркуй сам!
— Якби моя сила діяла і на людей! — вигукнув Ведур. — Якби я міг робити людей крихітними…
— Ти цього не можеш, — сказав Антак. — І сам це знаєш! А якщо я викличу дощ, то наш повелитель тільки розгнівається. Тепер наші таємні сили ніскілечки нам не допоможуть.
Ведур приклав вухо до дверей. Зовні панувала все та сама тиша.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Медлевінґери» автора Кірстен Бойє на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Загублена фібула“ на сторінці 44. Приємного читання.