Розділ «Частина друга Загублена фібула»

— …яким ви надаєте стільки ваги! — підхопив Йоганнес, хоч і з напханим ротом.

Нісс узявся обіруч за срібну фібулу на своєму поясі.

— Оце моя! — гордо заявив він. — Я тільки ще не дістав мого слова.

Йоганнес придивився до тієї пряжки й засміявся.

— Це фібула? — запитав, перехилившись через стіл. — Оця штучка? А я думав весь час… — Тут він наморщив лоба. — Я вже раз бачив щось подібне, — повільно промовив. — Цілком певен, що бачив. Трохи наче й не така вона була, але дуже схожа. Я цілком певен.

Нісс і Моа навіть перестали їсти.

— Де? — схвильовано вигукнула дівчинка.

Йоганнес знизав плечима.

— Тільки виглядала та якось інакше… — промимрив він.

— Ти що, не розумієш? — нетерпляче завовтузився Нісс. — Якщо ти тут, нагорі, бачив нашу фібулу…

— …то вона може належати тільки Антакові або Ведурові! — доказала Моа. — Невже ти й досі не втямив?

Йоганнес повільно кивнув.

— Сили небесні! — вигукнув він. — То ми їх швиденько й знайдемо! Тільки треба мені пригадати…

— Будь ласка! — заблагав Нісс. — Напруж свою пам’ять!

Господар відкинувся на спинку стільця й заплющив очі. Йому згадався Країдлінґ біля дошки… Кевін у тунелі і в шкільному туалеті… Покашиїнський у підвалі…

— Нічого! — оголосив нарешті. — Геть нічого.

Тоді розплющив очі й покопирсався у підливі під своєю локшиною.

— Пригадувати найкраще, коли зовсім не думаєш про потрібну річ, — сказав хлопчик. — Так стверджує Брітта. Тоді мозок сам шукає потрібне, і якоїсь миті — гоп! Спогад випливає на поверхню…

Нісс недовірливо подивився на нього.

— Ви повинні мене відволікати! — узявся повчати Йоганнес. — Аби мій мозок міг тишком-нишком попрацювати над цією загадкою. Розповідайте мені далі про фібулу та про слово!