Розділ «Частина друга Загублена фібула»

— Люди й справді таке витворяють? — розгублено перепитав Нісс. — Це не казка?

— Коли б то казка! — відказав Йоганнес, солячи й вимішуючи свою підливу.

— Підрізують, убивають? — спитала Моа. — Тільки за те, що ти не хочеш їм дати чогось, що їм не належить?

— Саме так, — кивнув головою Йоганнес.

— Може, це все-таки казка, Ніссе? — невпевнено запитала Моа. — Це просто казка!

— Ось чому нам ніколи не хотілося слухати перекази про людей, — задумливо сказав Нісс. — Там завжди йшлося про жахливі речі. Тому ми їх і позабували.

— Але нам ніхто не розповідав, що вони мають зорові скриньки! — вигукнула Моа. — І денносвіти, й печі без вогню! Ті казки розповідають лише половину.

Малий господар поставив на стіл три тарілки.

— Коли я їм, то ні про що таке не хотів би чути! — заявив він. — Це псує мені апетит.

Тоді підсадив Нісса й Моа на кухонний стіл.

Покуштувавши, Нісс признався, що, відколи впорав того величезного шматка торта на свій Великий День, він іще не їв так смачно, а Моа заявила: макарони — її улюблена страва!

«Добре, що я зварив цілий пакет!» — задоволено подумав Йоганнес.

— І що ж ви робили вчора цілий день? — поцікавився він, крутячи виделкою.

— Ми дивилися на світ людей! — захоплено відповів Нісс. — І постійно мусили ховатись! Бо дехто з людей таки витріщався на нас.

— І тут зненацька Нісс зробився невидимий! — захотілась Моа.

— Дурниці! — сердито заперечив Нісс. — Просто один чоловік так штовхнув мене, що я відлетів набік. І він навіть не вибачився!

— То це у вас буває? — зацікавився Йоганнес. — Ви це можете? Ставати невидимими?

Нісс заперечно потряс головою, та так сильно, що одна макаронина злетіла йому з виделки й влучила у підборіддя Моа.

— Так тобі й треба — за такі вигадки! — прокоментував він.

— У переказах Сивої Давнини, — сказала Моа, пальцями запихаючи ту макаронину в рот, — там такі речі можливі, там про це розповідається. Ти ж уже знаєш, що всі ми на свій Великий День отримуємо свої фібули…