Розділ «Частина друга Загублена фібула»

Кевін задумано покивав.

— Зі знижкою, — сказав він. — Двадцять… Власне, мало би бути куди більше, якщо зважити, скільки стресу!

— Скажи тридцять, шефе! — схвильовано викрикнув Патрик. — Тридцять, шефе, щонайменше!

Кевін сильно вдарив того по руці.

— Тебе хтось питав, припадочний? Двадцять, малий, це ж чесна пропозиція, хіба ні? Зрештою, дядечко Кевін тебе захищає. День і ніч.

І додав із посмішечкою:

— Тебе і всю твою родину.

— Але я не знаю, — прошепотів Йоганнес. Відкашлявся. — Я ж стільки не маю! Мені дають кишенькових грошей лише по п’ять на тиждень.

— Ну, я впевнений, ти щось придумаєш, — приязно мовив Кевін. — Чи ти хотів би втратити мій дах, мою охорону? Адже що завгодно може трапитись!

Тут ватажок кивнув Патрикові, але той не встиг іще й розкрити ножа, як шеф похитав головою.

— Після обіду у п’ятницю, а де — я тобі ще скажу, — кинув Кевін. — Потурбуйся про бабло, малий. Аби нічого не зірвалося, вшарив?

Тут він крутнувся на закаблуках і махнув обом друзякам, щоби йшли за ним.

— Зачекай тут, поки ми піднімемось нагору! — кинув через ліве плече.

Але Йоганнес зробив би так і без цієї вказівки. Коліна йому тремтіли, тож мусив притулитися до стіни. Вгорі, на стелі, бракувало трьох кахлів. Старий тунель, майже сто років йому.

«Двадцять євро! — подумав хлопчик. — І на п'ятницю!» Йому стало зле.

— Але ти все-таки був зник! — сказала Моа, швидко зиркнувши на Нісса. — Ти був невидимий!

Разом із людською юрбою вони перейшли на другий бік вулиці. Звідти, поміж двох вулиць і високих будинків, завидніло озеро, на протилежному березі якого проїжджав по мосту довгий, змієподібний, гостроносий самохідний віз.

— Мамо! — гукнуло якесь дитя, що зі своєю матір’ю чекало катера на березі. — Глянь, дітки-циркачі!

І захоплено витріщилося на Нісса й Моа.

Нісс потягнув Моа за лаву.