Розділ «Частина друга Загублена фібула»

— Моа? — знову озвався Нісс.

Дівчинка довго роззиралася довкола. Будинки з численними квадратами освітлених вікон обступили подвір’я, немов якийсь надзвичайно високий мур оточував місто.

— Скрізь денносвіти! — промовила вона.

— Отже, ніхто його не тримає! — радо сказав Йоганнес. — Коли хочете, я обдзвоню лікарні, розпитаю, чи не потрапив він де до них. — Раптом він засміявся. — То це ви весь час приходили! Через оту нору! А Брітта хотіла вбити за це Поллілі!

Тим часом згадана морська свинка сиділа біля Моа: воркотіла й так терлася об дівчинку, ніби хотіла навіки лишитися з нею.

— Ану в клітку, Поллілі! — скомандував Йоганнес і, посадивши тваринку на руку, гайнув східцями вниз. Поллілі невдоволено запищала.

Моа задумано подивилася на Нісса.

— Весь час? — повторила господареві слова. — Нора була тут весь час? А ми ж прибули тільки сьогодні…

— Так, це доказ! — вигукнув Нісс. — Доказ, що й вони тут побували! Антак і Ведур також потрапили до людей через тунель під трояндами!

Тут повернувся Йоганнес.

— Що? — перепитав він у крихітних гостей.

Тепер їх могли бачити з усіх вікон: велику тінь і дві маленькі, чітко окреслені світлом, що падало з кухні.

— І Ретяк, — сказав Ведур у пітьму. — І Артабак.

— І Айлісс, — пробурмотів Антак. — Так, і вони.

— Святі духи! — прошепотів Ведур.

— Нічого поганого з ними не сталося, — запевнив Антак. — Повір мені, Ведуре! Та й сам ти це знаєш!

— Аж поки ти не переконався, що твій рідний син… — жорстким тоном мовив Ведур.

їхня темна в’язниця почула тільки відчайний стогін Антака.

А чоловік, що підслуховував, приклавши вухо до дверей, переможно посміхнувся.

18