Розділ «Частина друга Загублена фібула»

Нісс умостився на килимку й схопив склянку обіруч.

— Не пий! — крикнула Моа. І показала на Йоганнеса. — Хай він перший!

Зітхнувши, Йоганнес відпив чималий ковток.

— Це чиста кола! — мовив він.

Моа сіла біля Нісса й пригубила трохи. Здивовано зиркнула вгору.

— І це, мабуть, винайшов хтось із наших! — сказала вона. І вихилила склянку одним духом.

Але Нісс пив обережно.

— Воно хмільне? — запитав.

Йоганнес витріщився на нього.

— То ви колись тут жили? — перепитав Йоганнес. — Поруч із нами, людьми? І коли ж це було?

— За Сивої Давнини, — відповів Нісс. — Ще поки ми, медлевінґери, не пішли звідси у наш край. Але це ми вже розповіли тобі. Хоча, сам розумієш, то тільки казочки. Тому що людей насправді не існує. — І похопився. — Принаймні так ми думали досі.

Йоганнес задоволено кивнув.

— Але ж тепер, якщо ми існуємо, то й вся справа виглядає інакше, чи не так? Якщо от я — ніяка не казочка, тоді й ті бувальщини про Сиву Давнину і все таке теж ніякі не казочки.

— Виходить, що так, — погодився Нісс.

— Оце так справи… — сказав Йоганнес. — Дуже цікаво.

Нісс непевно кивнув.

— Моа? — звернувся він. — Тепер віриш?

— Вірити — це не знати, — непривітно буркнула Моа. — Тому я наразі ні у що не вірю.

— Взагалі-то вас теж не існує, — почав правити своєї Йоганнес. — Хіба якщо ви гномики. Є в мене про вас таких книжка з картинками.

— Ні, ніякі ми тобі не гномики! — обурився Нісс. — За давніх часів ми володіли й таємними силами. Можна ще склянку коли? У переказах та казках. У наш Великий День старші передавали нам наше слово й нашу фібулу, а тоді — раз! І ми отримували таємну силу…