Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

— Вітрове колесо! — мовив хлопець. — Це Ведурові креслення!

— І він отак пише? Це його почерк? — запитала Моа.

Нісс знову задивився на верхній аркуш. Рівними рядочками стояли там крихітні літери, всі однакового розміру, охайно вишикувані, ніби вивела їх не рука живої істоти, а якась машина. Якщо взагалі можна щось таке уявити…

— Не знаю! — прошепотів хлопець.

— Ніссе! — занепокоєно сказала дівчинка. — Я не знаю, що це таке. Але тільки не майстерня. Що завгодно, тільки не майстерня, Ніссе!

Хлопець зіщулився.

— Але ж він усі свої пристрої…

— Знаю, — запевнила Моа. Вона присіла біля нього навпочіпки. — Розкажи мені все, що ти знаєш, — попросила вона.

Нісс похитав головою.

— Але ж я нічого не знаю! — прошепотів він.

— То розкажи все, про що здогадуєшся!

— Отже, він подався на пошуки Антака… — протягла Моа, коли Нісс замовк.

Нісс кивнув.

— Існує щось таке, про що знають Антак, Ведур і король, — задумливо провадила Моа. — І воно пов’язане з тим, що Антак є хранителем історії.

Нісс знову кивнув. Про такий зв’язок речей він досі й не думав.

— Тобто існує знання про минуле, — бурмотіла далі Моа. — І він висував такі вимоги, які король не хотів виконувати. Через це саме, здається, він розсварився і з Ведуром. А тепер зник.

— Це нам якось допоможе? — запитав Нісс.

Моа знизала плечима.

— Вони ж говорили про гору, про щось нагорі, — провадила вона. — Хіба не ти розповів це? Що Антак має перебувати десь нагорі. Туди ж таки збирався і Ведур.

— Саме так, — погодився Нісс. Він весь аж бринів від напруження. — Але де ж воно, це нагорі, Моа? У горах?