Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

Нісс кивнув.

— Я піду з тобою, Ніссе, — сказала Моа, поклавши руку йому на плече — на одну лише мить. — Принаймні це я можу зробити: піти з тобою. Мені саме пора розпочати лі-фейську підготовку.

— Тоді нікому буде й сказати Мунні, що я надумав зробити, — заперечив Нісс.

Моа засміялася.

— Гадаєш, вона й так не здогадається? — запитала вона.

Дуже рідко Ведур-винахідник дозволяв синові навідувати його у майстерні. Мовляв, його праця потребує тиші й спокою — більше тиші й спокою, ніж Нісс міг би собі уявити. Коли ж Ведур усе-таки запрошував Нісса до себе, майстерня вражала чистотою і порядком. Тут було більше ладу, ніж у Мунни на кухні. Це було таке приміщення, де ніщо не наводило на думку, ніби тут працює винахідник, який і пиляє, і рубає, і плавить, і свердлить, і молотком стукає, аж поки врешті-решт постануть довершені пристрої, призначення яких могло бути безглузде, але зовнішній вигляд тішив око бездоганною досконалістю форми.

Саме такою постала й нині перед дітьми майстерня. У холодному сяйві повні вони побачили стіл, велику шафу, полиці. На полицях стояли Ведурові винаходи: зорова скринька, вимішувач, самговір, нагрівач води, штука-наплатівки, денносвіти й розмовна машина.

— Усе на місці! — здивувався Нісс, мимоволі стишуючи голос. — А я думав: він щось таки візьме з собою!

Моа кивнула.

— Який лад! — захоплено мовила дівчинка. — Так чистенько!

— А ти гадала, що як божевільний, то й не здатен навести лад? — пирхнув Нісс. — Ви всі вважаєте, ніби він із глузду з'їхав! Але щось тут є таке, про що й король знає! Таємниця! Щось таке…

Моа пройшлася по напівтемному приміщенню. Відчинила дверцята шафи. Ковзнула пальцем по всіх пристроях, виставлених на полиці. А тоді кивнула.

— Він їх тут не створював! — виснувала дівчинка. — Ніколи в житті!

— Що? — спантеличено перепитав Нісс. — Як це? Ти ж їх усі бачиш, ці винаходи? Чи ні? Ось вони ж стоять, перед тобою!

Моа знизала плечима.

— А де його пилка? — запитала вона. — Де рубанок, котрим він мав би надати гладенького вигляду тій дивовижній масі, з якої виготовлено більшість цих пристроїв? Де молоток? Де він плавив метал?

— Не знаю! — щиро признався Нісс.

— А оті аркуші ти бачив? — далі допитувалась Моа.

На столі лежав стосик паперу — такого лискучого паперу Нісс у житті ще не бачив! Охайно списаний і рівненько складений, краєчок до краєчка.

Нісс нахилився, щоб краще роздивитись.