Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

Брітта зітхнула, витираючи волосся.

— Бідолахи, — мовила вона. — Хоча, знаєш, наприкінці вони були якісь схибнуті. Щоб ото від дурного страху притьмом переїхати до притулку для старих! А мені завжди здавалося, що вони незле дають собі раду самі.

— Певно, — кинув Йоганнес. Він ніколи багато не розбалакував із Дреґерами, а от Брітта останнім часом дуже переймалася долею стареньких сусідів. Відколи вона знову пішла до школи, такі речі неабияк її хвилювали. — Будь ласкава, мамо, відчини мені двері!

Брітта відвела одну руку від голови й прочинила двері на подвір’я.

— Прошу вас, шефе! — мовила вона. — Очам не вірю! Ти дбаєш про ту свою морську свиню?

— Та як завжди, — відказав Йоганнес, ступивши на металеві сходинки, що вели вниз, на подвір’я. — У мене дуже мало часу.

Подвір’я було вузьким чотирикутним кам’яним колодязем, оточеним зусібіч п’ятиповерховими будинками. Багато років тому саме воно наштовхнуло Брітту на думку винайняти цю квартиру.

— Тут буде наш садочок, тільки для нас із тобою! — сказала вона Йоганнесові, куйовдячи йому чуба. — Ти зможеш цілий день гратися й не боятись автомобілів. І друзів своїх приводитимеш. Адже це наш, наш, наш садочок, мій малесенький Йоганнесе, і нікому нема діла до того, чим ми тут займаємося.

Але вони швидко переконалися, що справи з власним садочком були далеко не такі, як їм здавалося. Всі кухонні балкони сусідів виходять на подвір’я, і з настанням літа раз у раз виникають складнощі, коли Йоганнес із друзями бува розіграються й забагато погаласують. «Тут такий обмежений простір, що той галас дуже діє на нерви!» — заявили люди з третього поверху, а якось Брітта з Йоганнесом навіть знайшли у своїй поштовій скриньці листа з підписами: сусіди протестували проти розваг і галасу дітей на подвір’ї. Одного разу до їхніх дверей застукав пан Покашиїнський із другого поверху (цей пан виглядав так, ніби мешкає в будинку, відколи його збудовано, й відтоді ж напомповує пивом своє черево) й заявив, що внутрішній двір належить, мовляв, усім мешканцям будинку.

— Усім! — наголосив він, змішуючи при цьому дух алкоголю (який оповивав його завжди) із тютюновим запахом, що ним була просякнута його одежа. — Те, що ти, дівчино, маєш власний вихід на подвір'я, аж ніяк не означає…

— Оце так, дядьку? — розлютилася тоді Брітта. — Як ти мені тикаєш, то й я тикатиму тобі!

Однак опісля вона пояснила Йоганнесові, що пан Покашиїнський, либонь, таки має рацію. Зрештою, через підвал усі мешканці будинку можуть вийти на подвір'я й користуватися ним. Просто віддавна так повелося, що мешканці перших поверхів «колодязя» доглядали дворик, вважаючи його своїм палісадником.

І тільки старенькі Дреґери ніколи не нарікали. Чи не за всякої погоди вони сиділи на своєму крихітному балкончику й щоразу, коли внизу з’являвся Йоганнес, кидали йому то цукерочку, то шоколадного батончика, то загорненого у газетний папір двадцятицентовика. І навіть коли Брітта запрошувала своїх друзів посидіти й весело погомоніти довгими теплими літніми вечорами, вони ніколи не скаржилися.

— Нехай молодь натішиться життям! — казали вони згори й проголошували тости за Бріттиних друзів, а Брітта пошепки пояснювала товариству, що в келихах у стареньких ніяке не вино, а чистісінький чай з ромашкою.

І от Дреґери виїхали, й ось-ось мало з’ясуватися, що за нові люди відтепер сидітимуть на тому балкончику.

— Іди сюди, Поллілі! — погукав Йоганнес, переступаючи низенький дротяний парканчик. — Несу тобі обід!

Брітта й собі вийшла слідом за сином, поскубла листя гігантського бамбука. Вже давно вона винесла на подвір’я три великі горщики цієї рослини. Яке ж то чудо, примовляла вона, що ці південні сонцелюбні рослини так прижилися на їхньому затіненому внутрішньому дворику, ніби їх створено саме для такого життя!

Крихітний шматочок моріжка, який вона засіяла для Йоганнеса, щойно вселившись, усе ще журився ледь живою зимовою зеленню, а от обидва розскубані трояндові кущі вже пишалися першими пуп'янками на голих стеблах.

— О ні! — скрикнула Брітта. — Невже ти випустив ту звірюку бігати на волі?!

Йоганнес поставив мисочку з харчем на землю.