Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Любомир показав на стілець коло столу, де стояло вино, Вітіко сів, а Любомир сів на стілець поряд із ним.

— Я дякую вам за добре прийняття, — подякував Вітіко. — Якщо дозволите, я побуду у вашому гостинному домі лише кілька днів.

— Чини, як воля твоя, ми цю волю завжди пошануємо, — мовив Любомир.

— А я постараюсь не зневажити гостинність, яку ви засвідчуєте мені, — відповів Вітіко.

— Вітіко, після зішестя на престол Владислава ти виїхав із Праги, ми багато чули про це в нашому краї, — казав далі Любомир.

— У лісі, що тягнеться до Баварії, є будиночок, що належить нам, — пояснив Вітіко, — а в тому будиночку живе один старий управитель, і я пішов туди, бо вже давно не бачив його.

— Він стоїть у лісі на Влтаві, — додав Любомир.

— Понад день їзди звідси в лісі на захід, — уточнив Вітіко, — і не зовсім на Влтаві, а коло села Плани, де є й церква.

— Знаю, — кивнув головою Любомир, — там усю долину обступає великий ліс.

— Якраз перед тим лісом, — додав Вітіко.

— Там ще досі є рисі, ведмеді та вовки, — промовив Любомир, — і було б ще більше, якби не суворі зими.

— Бо ж вони дають хутро людям, які не дуже бояться звірини, — зауважив Вітіко.

— Лісова церква у Горній Плані дуже давня, — говорив Любомир, — її збудували задовго до навернення князя Борживоя, там хрестили лехів із півдня країни і там молився самітник Ципрін.

— Десь так само мені розповідав і священик із Плани, — докинув Вітіко.

— Що ж, дбай тим часом про свій дім, як дає тобі змогу твоя молода сила, — наставляв Любомир.

— Я допомагаю і дбаю, як можу, — запевнив Вітіко. — Земля там для збіжжя бідна, а для плодів ще бідніша.

— Там, де бідна земля, суворі люди, — прорік Любомир, — але люди не знають ані того, ані сього.

— Люди живуть у нас із того, що родить земля, — розповідав Вітіко, — і з того, що вони беруть у лісі. Дехто намагається шукати заробітку навіть десь зовні.

— Якщо той заробіток дістається не завдяки війні, до прибутку від якої звикли, — мовив Любомир.

— За давніх часів таке, звичайно, траплялося, — підтвердив Вітіко. — Люди ще досі розповідають про це і мають речі, які дісталися їм завдяки війні.