Старий Гульдрик прийшов одного разу з проханням, що йому треба оженитись, бо для своєї служби в замку й задля авторитету йому потрібна дружина. Вітіко сказав, мовляв, якщо так має бути, нехай він бере собі дружину, і Бенно пошлюбив Гульдрика з однією дівчиною з Фримбурка на ймення Азала.
Отак настав рік Божий 1154-й. Того року від німецького короля Фрідріха до всіх панів німецьких земель і до всіх інших, хто був зобов’язаний перед ним, надійшов заклик прибути разом з їхніми людьми, щоб він міг рушити до Рима в похід за імператорською короною. На раді в князя Владислава старші чоловіки казали, що до молодого короля, якому тільки-но виповнилося тридцять років, треба ставитись із чуттям власної значущості й не конче засвідчувати йому прихильність, бо ж він не визнав претензій на Баварію Генріха, маркграфа Австрійського, шваґра великого князя Владислава, дарма що король Конрад дав її брату Генріха, колишньому маркграфу Леопольду, тому слід відмовити йому в трьохстах вершників, яких загалом князі Богемії та Моравії виділяли для походу на Рим. А молодь наполягала, що слід стати союзником короля, щоб велике князівство Богемії і Моравії набуло авторитету і честі. До думки молоді приєдналися й Велислав, Вітіко, Одолен, Сезима, Звест і Юрик, син Юрика.
Владислав учинив за порадою старших.
Військо короля Фрідріха зібралося без богемських вершників у місяці збору винограду 1154 року коло міста Ауґсбурґа, а потім вирушило через Тіроль до озера Ґарда. Потім пішло до Верони і П'яченци. На ронкальських полях король звелів повісити свій щит на найвищому стовпі, щоб наступної ночі найвищі достойники стояли коло нього на варті. Потім військо йшло від міста до міста, і ломбардські міста здавалися або ж їх примушували здатись. Тортону, яка довго чинила опір, зруйнували. Сімнадцятого дня місяця квітня 1155 року в Павії, стародавній столиці Італійського королівства, короля коронували ломбардською короною, обряд виконав міський єпископ у церкві Святого Михаїла. Вісімнадцятого дня місяця червня 1155 року святий отець Адріан у соборі Святого Петра в Римі коронував короля як імператора. Потім Фрідріх переміг бунтівливих римлян, покарав непокірне місто Сполето, загнав в ущелини річки Адідже зрадливих жителів Верони і влітку знову повернувся до Німеччини.
У Німеччині на імперському з'їзді у Вормсі на початку 1156 року він засудив архієпископа Майнцького Арнольда і пфальцграфа Германа фон Шталека, що, незважаючи на його попередження, вдалися до спустошливої усобиці, а також усіх їхніх помічників до такої кари, як носіння собак. Архієпископа з огляду на його вік і сан звільнили від цієї кари, натомість решта зазнали її. Потім Фрідріх пішов по Рейну вниз, розбив розбійничі замки і стратив винуватців. Мита, запроваджені без згоди імператора, він проголосив нечинними, їх годилось одразу скасувати.
Владислав, великий князь Богемії і Моравії, послав тепер до імператора Фрідріха єпископа Празького Даниїла. Даниїл повернувся й розповів князю Владиславу про імператора Фрідріха. Розповів, що Беатрікс, гарну спадкоємицю бургундської корони, ув’язнив у башті її дядько Вільгельм, щоб вона вмерла там. Проте імператор готується визволити її. Він вирішив дати їй волю, як колись імператор Оттон звільнив вродливу Адельгайду з Італії. Проте Вільгельм звільнив небогу, і на Святу Трійцю на великому імперському з'їзді має відбутись церемонія шлюбу.
А невдовзі від імператора прийшло запрошення приїхати на Святу Трійцю на рейхстаг у місто Вюрцбурґ.
Як уже наближалася Трійця, Владислав, великий князь Богемії і Моравії, з єпископом Даниїлом, священиками, панами, лицарями і великим пишно вирядженим почтом вирушив до міста Вюрцбурґа. Вітіко та всі молоді пани та воїни теж поїхали з князем.
Імператор приязно прийняв Владислава і його людей. На імперський з’їзд приїхали князі та пани імперії, тож намети тягнулись нескінченними рядами. На весілля імператора приїхали й усі молоді лицарі, які перебували під проводом Фрідріха ще тоді, коли він ще майже хлопцем розбив графів Вольфартсгаузьких. Тепер ці лицарі були обдаровані могутністю і честю. Вітіко зрадів, побачивши свого приятеля Вольфґанґа з Ортау, що був обдарований маєтком, і зустрів багатьох друзів, із якими познайомився в Нюрнберґу та Відні.
Першим святом з’їзду було весілля. Молодята стояли перед вівтарем. Фрідріх у білому оксамитовому вбранні, прикрашеному золотом, самоцвітами і гарним горностаєм, був чоловік середнього зросту, добре освічений, із ясним рожевощоким обличчям, синіми очима, білявим волоссям і золотавою борідкою. Беатрікс у білому оксамитовому вбранні, прикрашеному золотом, самоцвітами і горностаєм, теж була середнього зросту, витончена, з рожевим обличчям, синіми очима і світлим волоссям. Після шлюбної церемонії була учта, щедро приправлена веселощами і радістю, але і в наїдках та напоях, і в прикрасах та посуді панувала поміркованість.
У наступні дні після весілля були інші справи. Приїхав Владислав, князь із Польщі, його прогнав рідний брат Болеслав, тож він просив допомоги. На зборах князів Владислав, великий князь Богемії і Моравії, висловився на його користь. Імператор та князі вирішили надати допомогу й послали вісника в Польщу.
Владислав, великий князь Богемії і Моравії, мав кілька розмов з імператором про відносини Австрії і Баварії. Розмовляв і з князями про ці відносини.
Імперський з’їзд у Вюрцбурґу закінчився. Після з’їзду єпископ Даниїл із волі імператора та князя Владислава пішов до імператора, щоб далі брати участь у нарадах із питань Баварії і Австрії. Коли наради скінчилися, восени того року скликали імперський з’їзд у Реґенсбурґу, щоб вирішити суперечливі питання. Приїхало дуже багато князів, прибув у Реґенсбурґ і Владислав, великий князь Богемії і Моравії, з почтом, який був із ним у Вюрцбурґу, та іншими людьми, які приєдналися до нього. На імперському з'їзді в Реґенсбурґу Генріх, маркграф Австрійський, повернув землі Австрію та Баварію в руки імператора. Але імператор відокремив від Баварії землі між Енном і Пассау, а те, що лишилося, дав як лен Генріху, сину колишнього герцога Баварського Генріха Гордого. Відокремлену частину Баварії він передав Австрії, підніс Австрію до герцогства, тож маркграф Генріх став герцогом Австрійським. Новому герцогству дали численні переваги. Воно могло переходити в спадок по жіночій лінії, тож останній власник, що не мав би нащадків, міг скористатися з цього. Всі походи герцога на з'їзди та війни були добровільні, крім з’їздів, які скликав сам імператор, і крім війн проти Угорщини. Князі привітали нового герцога, раділи припиненню суперечок, які тривали від початку правління короля Конрада, і раділи всі, хто був на імперському з'їзді, раділи жителі Реґенсбурґа, а невдовзі надійшли повідомлення про радість і в інших частинах імперії.
З Польщі надійшла звістка, що князь Болеслав чинить опір імператору. Отже, вирішили, що наступного року буде війна проти Польщі.
Улітку того наступного року німецьке військо вирушило на Польщу. Владислав, великий князь Богемії і Моравії, зі своїми братами Дипольдом і Генріхом та з багатьма лехами і панами Богемії і Моравії і з загонами добірних воїнів прийшов на Одер до імператора. В серпні військо форсувало Одер і рушило на Познань. Болеслав попросив про мир і звернувся за посередництвом до князя Владислава. Великий князь із багатьма іншими князями домоглися примирення. Ухвалили: Болеслав прийде босоніж з оголеним мечем, що висітиме на шиї, до імператора і стане навколішки коло його ніг. Складе присягу ленника і поклянеться, що віддасть своєму братові його князівство. Імператорові він заплатить дві тисячі срібних марок, князям — тисячу марок, двору — двісті марок, а імператриці — сорок марок золотом. Дасть імператору триста вершників для його походу на Італію і приїде для вирішення решти питань на наступний імперський з’їзд у Маґдебурґ. А для певності дасть і заручників.
Болеслав зізнався в гріхах, склав присягу й дав заручників, серед яких був і його брат Казимир. Заручників за наказом імператора доставили до Праги. Імператор потім знову повернувся до Німеччини.
У вересні відбувся імперський з’їзд у Вюрцбурґу. На цей з’їзд приїхало ще більше князів, панів та церковних ієрархів, ніж на попередні. Приїхав Владислав, великий князь Богемії і Моравії, приїхали посли з Франції, Англії, Іспанії, Італії, Данії, Бургундії і Греції. Пани з Бургундії підпорядкувалися імператорові, а архієпископи та єпископи з Ліона, Валенсії, Відня, Арля і Авіньйона вшанували його. Вальдемар, король Данії, повідомив імператору, що його обрали королем, і попросив підтвердити цей вибір і надати йому королівство як лен. Імператор сказав на те, що Вальдемар має скласти присягу, тож повинен сам прийти до імператора. Стефан, брат Ґези, короля Угорщини, попросив імператора про захист від численних кривд, яких він зазнав від свого брата. Імператор попросив єпископа Даниїла поїхати до Ґези й з’ясувати ситуацію, бо ж він уже знає короля Ґезу й вів із ним переговори, щоб його донька Єлизавета стала дружиною Фрідріха, сина Владислава, великого князя Богемії і Моравії. Даниїл погодився їхати до Ґези і після з’їзду подався до Угорщини.
Натомість імператор проїхав по імперії, покарав усіх, хто призводив до заворушень і лиха, і впорядкував справи земель і церкви.
Тієї пори англійський король Генріх послав імператору подарунки й написав листа, повідомивши: ми готові виконати те, чого вимагає ваша честь. Ми довіряємо Англію і наше панування вашій могутності й вашій волі. Нехай буде союз між нашими народами, щоб ви наказували, а ми засвідчували слухняність. У подарунках вбачайте не вартість, а любов тих, хто дає їх, і прийміть їх так, як їх і давали.
З Угорщини приїхали посли, через яких король пояснив свої дії й пообіцяв послати імператору воїнів для його походу в Італію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вітіко» автора Адальберт Штіфтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адальберт Штіфтер Вітіко“ на сторінці 327. Приємного читання.