Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Ніхто не пам’ятає тих, хто збудував Плану, — проказав коваль, — але священик знає все і може назвати імена з тих давніх часів.

— Та їх не всі одразу збудували, — зауважив шинкар Захарія, — бо люди один за одним селились тут і будували.

— Ніхто не знає, як воно було після створення світу, коли поставали села і церкви, — мовив ткач Христ Северин.

— Села і церкви будували святі отці, — вирік скрипаль Том Йоганнес. — Лот, Аврам та інші, а коли їм заманулося збудувати Вавилонську башту, вони вже думали й про міста. Я, Вітіко, вже не можу працювати сокирою, але пошлю тобі свого хлопця, щоб він допомагав, і даватиму людям настанови.

— Настанови ми й самі собі дамо, — відказав коваль.

— Їх дадуть Вітіко і тесля, — поправив Роман.

— Але ж повинен бути той, хто дбатиме, щоб їх виконували, — не здавався скрипаль Том Йоганнес.

— Урбан уже навчився від тебе грати на скрипці? — запитав шинкар Захарія.

— Він учить те, в чому ти нічого не тямиш, — буркнув Том Йоганнес.

— А хто грає на князевій скрипці? — запитав Вітіко.

— Не грає ніхто, — відповів Том Йоганнес, — вона висить у моїй світлиці, я прикриваю її рушником, інколи лівою рукою гладжу струни, щоб вони співали, легенько щипну їх і навчаю Урбана та свого хлопця, щоб у Плані не перевелися добрі скрипалі.

— Гаразд, старайся! — мовив Вітіко.

— Я стараюся, це я ще можу, — запевнив скрипаль Том Йоганнес.

Чоловіки розмовляли далі, здебільшого про війну, в якій брали участь, і про те, що кожен із них пережив на ній, а розійшлися по домівках тільки тоді, як на небі вже засвітилися зорі.

Наступного дня прийшли ті, хто пообіцяв працювати на будівництві стайні, а також інші люди, всі зі своїми інструментами.

Тесля Давид розподілив усіх так, щоб вони не заважали один одному, й почалася ревна праця.

Надвечір із Крумлова повернувся Раймунд із погоничами в’ючних коней, вони привезли речі Вітіко. Їх розвантажили й занесли до будинку, розклавши, де можна.

Як уже звечоріло, чоловіки знову посідали з Вітіко перед його кам’яницею. Цього дня прийшло ще більше людей, ніж учора.

У наступні дні люди старанно працювали і щовечора збиралися перед домом Вітіко.

З тих, хто допомагав працювати, дехто інколи не приходив, бо мав залагодити якісь домашні справи, натомість приходили інші. Отак люди й мінялися раз по раз. Але вечірні збори завжди були велелюдні.