Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Після цього Вітіко пішов на Кржижову гору, проказав перед хрестом коротку молитву й глянув на ліс, у якому було Чорне озеро й за яким стояв дім Генріха фон Юґельбаха. Потім глянув на ліс святого Хоми.

Після обіду прийшло четверо чоловік з одним помічником столяра Давида й почали працювати над повіткою.

Пополудні Вітіко десь цілу годину поїздив на своєму сивому коні в бік лісу святого Хоми і назад.

Увечері до Вітіко прийшли стельмах Стефан, коваль Петер Лауренц, скрипаль Том Йоганнес, ткач Христ Северин, шинкар Захарія, Роман, якого називали Зеленим Ткачем, Тобіас, Маз Альбрехт, Урбан і Матіас. Тесля Давид прислав свою дружину, щоб та переказала, що він не може прийти до Вітіко, бо разом із помічником майструє скрині, поки не споночіло. Вітіко наказав Мартину та Люсії винести з дому козла, чоловіки поклали на них довгі дошки, і сіли на цих зроблених лавах чотирикутником. Люди казали: оскільки Вітіко будує стайню, а стайня має бути готова до осені, в Плані існує звичай працювати толокою, коли хтось будує або робить щось велике, тому й вони хочуть допомагати і прийти зі своїми інструментами. Вітіко з удячністю прийняв таку пропозицію.

— Завтра я прийду рано-вранці, — пообіцяв Тобіас.

— Я теж, — кинув Матіас.

— І я прийду, — додав Маз Альбрехт.

— Сам я прийти не можу, — мовив шинкар Захарія, — але мій старший слуга готовий прийти й попрацювати кілька днів.

— Я прийду сам, — сказав Роман, — і ми будемо міняти одні одних.

Потім слово взяв коваль Петер Лауренц:

— Вітіко, ми всі зробили все, щоб допомогти нашому князеві, і металеві вироби для стайні будуть бездоганні, я й анітрохи не баритимусь, радше якусь іншу роботу відкладу, та й Урбан уже не дитина, що працює за поденну платню, він не має такої потреби, в нього є свої справи і він стане кимсь значним у цім світі, бо я його виховую на це, але він прийде й працюватиме в тебе, бо ж був із тобою в Нюрнберґу, я вчив його, тож він здатний працювати краще, ніж хтось інший. Ось що я кажу.

— А я радітиму, коли Урбан працюватиме на моєму будівництві, і я теж йому допомагатиму, коли він коли-небудь потребуватиме допомоги, — пообіцяв Вітіко.

— Ти можеш давати йому поради, коли він піде досягати чогось великого, бо ж ти старший за нього, — мовив коваль.

— Я прийду завтра, — сказав Урбан, — і мені вже покажуть, як узятися до роботи, щоб я не видавався незграбним.

— Отже, роби все так, як я тобі казав, — напучував коваль.

— Що ж, збудуємо так, як ми вже будували інші споруди в горах, — проказав Роман.

— Атож, будували, — підтвердив коваль, — і я керував роботою.

— Люди, — звернувся Вітіко, — допоможіть, як ви й кажете. А якщо я коли-небудь візьмуся за щось велике, допоможіть мені знову. А коли хтось із вас надумає щось будувати, я також запропоную свою допомогу, пошлю людей, яких маю, або, якщо складеться, і сам докладатиму рук до роботи.

— Тож докладай їх, і це прикрасить тебе, як прикрашало, коли ти їздив із князем, — сказав коваль. — Але цей дім — лише молоточок, тобі потрібний великий дім зі скобами і кроквами. Будуй його, і ми доведемо його до пуття.

— На все свій час, — мовив Вітіко. — Цю кам’яницю колись збудував один мій предок, якого вже ніхто не пам’ятає, тож якийсь час вона ще може постояти.