— Дійшло нарешті до того, що ми радимось, як позбутися клопоту, який виник у нашій країні, і доходимо постанови, яка всім буде люба і яку всі охоче виконуватимуть. Ви почули новини, що діється в країні і що робить ворог, і ще обдумаєте їх. Я благав всемогутнього Бога, щоб він напутив мене, підказав щось безперечно побожне. Розмовляв я і з багатьма прозірливими і добрими людьми, які зібралися тут. Ви теж піднесіть свій дух до Господа і розмовляйте один з одним. Тепер ми доведемо справу до кінця. В лютому 1140 року з’їзд панів Богемії і Моравії обрав мене у Вишеграді князем цих земель. Дехто з присутніх тут людей обирав мене, інші — ні, бо думали про свою обіцянку Собеславу. Згодом вони визнали мене і стали служити мені. Та й Собеслав на смертному одрі радив своєму синові Владиславу скоритися мені. Отак утвердилось право і я княжив два роки без ніякого спротиву. Але частина тих людей, які обрали мене, знову обрали собі нового князя. Вони зібрали військо й рушили на нас. Ми пішли їм назустріч. На горі Високій не пощастило остаточно все вирішити, бо нам перешкодила зрада в наших лавах. Ми пішли до Праги і стали перед святим престолом Пржемисла. Вони будують різноманітні бойові знаряддя, щоб дотягтися до престолу. Я казав, що ми будемо боротися всіма засобами, спираючись на нашу прозірливість і мужність, а ви на горі Високій казали, що для країни треба обрати шлях найбільшої безпеки і найшвидшого вирішення справи. Я в цьому місті казав, що ми порадимось про засоби, коли точно все знатимемо. Сьогодні настав день порадитись про засоби і пошукати шлях найбільшої безпеки і найшвидшого вирішення. Ще на горі Високій пролилося багато крові нещасних і невинних людей, а тепер знову проллється багато крові в легковажній, злочинній, непотрібній і несамовитій боротьбі, ще до битви знищили багато майна і нищитимуть далі. Тепер навіть годі з’ясувати, які злидні, пустка і розпуста ще можуть запанувати. Сміливі та мужні серця в цих мурах будуть довго чинити опір, перше ніж ворог зайде в місто. Можливо, навіть вороги, виснажені часом і стражданнями, будуть змушені припинити облогу і покинути місто. Але війна на цьому не скінчиться і на шлях найшвидшого вирішення ми не ступимо. Число ворогів набагато більше за наше. Хоч яке завзяте наше військо, воно, навіть якщо переможе на бойовищі, однаково не забезпечить швидкого вирішення. Мій брат Генріх приведе воїнів із Будишинської землі, але їхнє число буде недостатнім. Ми могли б вербувати людей у країні, але ж вороги теж вербують, а лихо тим часом триватиме й далі, бо вербування забере багато часу. Тож моя така думка, що тепер нам потрібна допомога ззовні. Мій шваґер Леопольд, син Леопольда, маркграфа Австрійського, привів би її, але ж ви знаєте, що він помер коло Альтайха в Баварії після війни, яку так успішно провадив проти Віттельсбахів. Його брат Генріх, ще один мій шваґер, знову воює за Баварське герцогство. Але є ще мій шваґер, Конрад, німецький король, єдиноутробний брат моєї дружини Ґертруди, що разом із ним походить від Аґнеси, доньки нещасного імператора Генріха. Цей імператор Генріх допомагав і моєму дядьку Борживою проти його бунтівливого сина Генріха. Я послав людей до короля Конрада. Він із любові до своєї матері Аґнеси, з любові до своєї сестри Ґертруди, з любові до свого діда, небіжчика імператора Генріха й з удячності до Богемії приведе загони, які повинні стати у великій пригоді. Ви, любі друзі та бойові побратими, лишайтеся в місті і відбивайте ворога від мурів, а я з нечисленним почтом, що аж ніяк не ослабить вас, поїду до Конрада, вербуватиму ще по дорозі і повернуся з його воїнами і тими, кого завербую в країні, і дам тут перед мурами битву. Вороги можуть за кілька днів бути перед цією горою, тож не слід чекати, щоб вони перешкодили нашим діям. Я сказав своє слово і прошу панів країни висловити свою думку.
Після цих слів князь ще трохи постояв, потім одягнув шолом і сів.
Якусь мить панувала тиша. Потім зі стільця підвівся єпископ Празький:
— Високий пане, вірний сину церкви! Думаю, ти назвав найкоротший шлях до порятунку й безпеки, як і казали ми на горі після битви, що він має бути найкоротший; думаю, ти повинен іти цим шляхом, і нехай Господь благословить тебе, а його небесне воїнство веде тебе.
Єпископ знову сів на своє місце, і тоді вже підвівся Здик, єпископ Оломоуцький:
— Думаю, щоб уникнути лиха, до якого призвела попередня боротьба за наступність, немає іншого можливого засобу, крім того, про який сказав ясновельможний князь.
Єпископ сів, і тепер заговорив абат із Кладрубів:
— Високий пане, нехай твої добрі наміри матимуть успішне завершення!
Абат Ґезо зі Страгова сказав таке:
— Ми сподіваємося, що наш друг прийде сюди з достатньою підмогою.
Абат із Бржевнова додав:
— Він учинить так само, як і ми, коли три роки тому допомогли йому проти саксів.
Після цього священики вже мовчали.
— А що скаже мій брат Дипольд? — запитав князь.
Дипольд підвівся й мовив:
— Ти голова нашого покоління, владика нашого роду, я корюся твоїй волі.
Потім знову сів, і тут підняв обидві руки старий Вшебор із сивим волоссям, показуючи, що хоче говорити. Князь махнув рукою в його бік, чоловіки глянули на старого й допомогли йому підвестися, а підвівшись, він заговорив:
— Я заперечую. Це прохання — помилка, цей намір недобрий. Коли два роки тому ми сиділи в залі у Вишеграді і я був ще не такий старий, як тепер, і ми, ясновельможний пане, обрали тебе на княжий престол Богемії і Моравії, тоді сказав один чоловік, що був старший за мене і що йому ласка небес дозволила ще й сьогодні бути поміж нами, чоловік, у якому мудрі думки в голові і який любить країну і людей, сказав, що ми завжди маємо звичку втягувати в наші суперечки чужинців, а коли чужинці приходять, то здобувають щоразу більшу владу над нами і коли-небудь заберуть наш князівський стіл. Я вже бачив тут чимало чужинців і бачив, як вони тут порядкують. Сам наш покійний славетний князь Собеслав дозволив, щоб німецький король Конрад у Бамберґу, чужинець, дав його сину Владиславу у ленне володіння Богемію і Моравію, а Конрад тоді ще не був імператором і оборонцем християнства. Ми втрачаємо владу над собою і скоро вже не матимемо за що боротися. Твоя мудрість, пане, і мудрість ради, що засідає навколо тебе, повинні придумати інший спосіб, що допоможе нам і не позбавить нас наших маєтностей.
Сказавши, старий схопився обома руками за край столу і опустився на стілець. Після нього підвівся Божебор і мовив:
— Я такої думки, як і Вшебор. Високий пане, я ще був при тому, як шістнадцять років тому Віт, двірський капелан князя Собеслава, під Хлумецом у панцері та шоломі ніс у битву корогву святого Адальберта на списі святого Вацлава, і ми вибороли славетну перемогу над Лотаром. Чини так само. Їдь із корогвою від гори до гори, від долини до долини і збирай своїх. Краще пролити нашу власну кров, краще пожертвувати нашим майном, краще боротись до грані поразки і навіть краще зректися під примусом своїх прав, ніж дивитись, як прийде в країну чужий пан, що не знає ані країни, ані звичаїв, порядкує, як йому заманеться, кривдить нас і, можливо, забере не багато, а все.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вітіко» автора Адальберт Штіфтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адальберт Штіфтер Вітіко“ на сторінці 118. Приємного читання.