Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— Бідний Балаж! — плаче Ева.

Вона знімає із зброєносця шолом із заборолом, нагрудник і всі його обладунки. На шиї хлопчика зяє величезна рана. Кулею пробито шию.

Обличчя матері спотворене болем. Вона хапає зі стола шаблю, яку допіру принесла Ева, і мчить з нею в дим, в людський ураган, нагору, на Казематну вежу.

Там уже б'ється з ворогом чимало жінок.

— Принесіть холодної води! Пити хочеться! — вигукують ратники у перервах між сутичками.— Води! Води!

— Жінки, до льохів! — наказує Добо.— Повідкривайте усі бочки й підносьте солдатам вино!

Почувши його слова, жінки прожогом кидаються до льохів. Спідниці на них розвіваються.

Біля дверей льоху туди й сюди походжає озброєний дяк Імре. Побачивши жінок, що прибігли, він встромляє ключ у замкову шпарину.

— Офіцерам? — запитує тітоньку Кочіш.

— Всім, пане дяк, всім. Капітан звелів.

Дяк Імре розчиняє навстіж двері.

— Найкраще вино позаду! — кричить він і, опустивши забороло, біжить з оголеною шаблею до мурів Казематної вежі.

Все більше й більше турків наступає на вежу. Вони вже видерлися на неї і кидаються в смертельний рукопашний бій. Добо хапає за горлянку велетня, важкого, наче відлитого з чавуну. Добо намагається зіштовхнути його зі стіни, але турок упирається. Якусь мить обидва, засапавшись, дивляться в обличчя один одному. І раптом Добо, напружившись, ривком затягує турка у двір фортеці.

Шолом падає з голови турка, сам він гепається об каміння, потім важко підводиться і, озираючись, дивиться, чи не йдуть його товариші.

Тієї ж хвилини до нього підбігає пані Балог. З криком змахує вона шаблею і завдає туркові страшного удару. Голова турка злітає з пліч.

Решта жінок снують і клопочуться на вежі. Солдати у розпалі бою не встигають брати у них казани з киплячою смолою, каміння і розплавлений свинець. Жінки самі витягують їх на мури, в огні, у клубах диму вивергають смерть на голови турків, які дряпаються вгору.

Мертві падають, але живих стає все більше. Скинутий камінь, пролитий киплячий свинець, розпечена смола розчищають доріжки на мурах, обліплених турками. Але гори трупів лише полегшують діло загонам, що відпочили. Живі вихоплюють з рук тих, хто падає, бунчуки. Кінські хвости знову танцюють на драбинах.

— Аллах! Аллах! Перемагаємо! Перемога за нами!

— Ісусе, допоможи!

Добо вражено дивиться на пані Балог, яка б'ється поруч з ним, але йому ніколи покликати її — він відбиває натиск ворогів. З його блискучих лат від самих плечей біжить кров.