Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

Ева, тяжко зітхнувши, знову опустилася в крісло.

— Ваша правда. Ми мусимо вчинити якось інакше, придумати щось таке, аби нас не впіймали.

Пан Балаж сів.

— У тім-то й річ,— ствердив він.— Якщо випаде хоч найменша нагода, я відпущу вас, добродійко.

2

На північному сході від Егерської фортеці височить гора Егед. Належало б називати її горою святої Егіди або святої Едеди, проте назви ці угорцям не припали до душі, так і понині звуть її горою Егед. Стоїть вона на такій же відстані від Егера, як і гора Геллерт від Кебаньї, тільки Егед і вища, й величніша.

Коли б якийсь силач з Егерської фортеці випустив у бік гори Егед стрілу, опірену гусячим пером, перелетіла б та стріла через пагорб, де рикають турецькі гармати, і впала б у долину, де роїться строкатий табірний набрід. Там розташувалися купці, гендлярі, голярі, дервіші, знахарі, гострильники, продавці шербету й халви, канатоходці, торговці невільниками, лахмітники, цигани та інший люд. Вдень вони приходять у табір торгувати, міняти, підбирати всілякий непотрібний мотлох, потішати народ, ворожити, обдурювати — одним словом, шукати поживу.

Другого жовтня, через три доби після приступу, який стався на день святого Михайла, з боку Тарканьского лісу прибув верхи молодий делі. Він був у аттілі, вузьких штанях, жовтих черевиках і в плащі з верблюжої вовни. Замість чалми, як це заведено в делі, голову йому вкривав каптур плаща. За пояс заткнуто безліч кончарів, через плече висів лук і колчани. Делі гнав поперед себе закованого в кайдани угорського юнака. А юнак підганяв вола. Було видно, що і юнак, і віл — здобич делі.

У цих краях повсюдно були розкидані виноградники, але тієї осені угорці не збирали винограду. Зате скрізь порядкували турки. Куди не глянь, всюди у виноградниках маячать тюрбани і хутряні ковпаки.

Декотрі гукали молодому делі:

— Гарна в тебе здобич! Де ти розжився?

Та делі було не до них — підганяв свого невільника, а той розлючено підганяв вола, й обидва не відповідали на питання.

Делі не хто інший, як Ева. Невільник — Міклош.

Вартових ніде не видно. А якщо десь вони і є, то всі пасуться у виноградниках. Та й для чого зараз вартові! Ворог замкнутий у фортеці.

Без будь-яких перешкод Ева Борнемісса в'їхала в долину, де колись випалювали цеглу, а тепер стояло юрмище строкатих і брудних наметів. Тут же її оточили галасливі, крикливі циганчата і гавкотливі пси. Невдовзі крізь натовп пробилися купці.

— Продай хлопчика. Скільки правиш?

— Даю десять піастрів.

— Даю шістдесят курушів.

— Сімдесят.

— За вола дам двадцять піастрів.