Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

Юнак розбирав буквочки.

— «На північному сході — печі для випалювання цегли. Плаский круглий камінь за десять кроків від горіхового дерева на південь. Там вхід».

— А є там горіхове дерево? — знову запитала гостя.

— Їй-богу, не пам'ятаю,— відповів Салкаї.— Я їздив туди лише раз у житті, ще в часи Перені.

— А піч для випалювання цегли далеко від фортеці?

— Недалеко, хвилин п'ятнадцять ходу, а може, й того не буде.

— Значить, і там стоять турки?

— Там, певне, стоїть турецький обоз, пастухи і всілякий інший люд.

— А ви, ваша милість, можете дати нам якийсь турецький одяг?

— Можу.

— Чи нема у вас плаща, який носять делі?

— Є, та лише один. І той розірваний зверху донизу.

— Я зашию,— відповіла Ева.— Одного разу я вже подорожувала в одязі делі. От не думала, не гадала, що мені це колись ще придасться! — Вона замислилася, схиливши голову на руку.— Та й хто знає, чи буде тут вивідувач через тиждень! А якщо він запізниться? Та і вбити його десь можуть...

— Так, на вивідувачів постійно чигає смерть.

Ева рвучко підвелася.

— Ні, ні! Я не маю часу навіть плащ зашивати! Мені не можна чекати ні хвилини! Так буде краще. Я вдячна вам за гостинність! — І вона простягнула руку капітанові.

— Та як же ви...

— Ми вирушаємо негайно.

Капітан встав і загородив двері.

— Я цього не можу допустити! Отак, наосліп, тільки мошки на вогонь летять... Я б собі цього ніколи не простив!