Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

Навіть уночі було чути, як гуркочуть і брязкочуть чани й бочки.

Більшу частину стрільців угорці поставили на цей бік фортечного муру. Тут же встановили й мортири, а з боків навели на бочкову гору кілька пищалей.

— Турки — дурні! — сказав Фюгеді.

Одначе виявилося, що вони не такі вже й дурні. Біля підніжжя бочкової гори ще завидна зарухалося кілька широких накриттів. Кожне накриття підтримували вісім списів і вміщувалося під цими покрівлями по двадцять-тридцять турків.

— Вогню і окропу! — дав розпорядження Добо.— Підносьте солому, якорі, гаки і кирки, та побільше!

Добо помітив не тільки рух накриттів, а й те, що внизу, в рові, турки позапалювали смолоскипи.

Напередодні вони обстрілювали вежу Бебека. Там теж мішки з землею слугували їм сходами.

Добо поїхав до цієї вежі.

Гергей уже підготував якорі, що висіли на ланцюгах, і кирки. На вежі палав вогонь, і на ньому в казанах розтоплювали волове сало, а поруч купками лежали чорні, просмолені вінки з соломи. Турки й тут рвалися до фортеці, прикрившись широкими накриттями.

Біля Старих воріт закладанням пробоїн керував Мекчеї. Знали, що ворог і в цьому місці піде на приступ.

І все-таки найбільша небезпека загрожувала південно-західному рогові фортеці, де була складена гора з бочок. Там захистом керував Фюгеді.

Добо щільніше насунув сталевий шолом і в супроводі зброєносця поскакав туди.

На мурі високим полум'ям палав тин. Ворогові вдалося підпалити його.

Тепер турки не лементували. Надійно поховавшись під накриттями, вони обстрілювали захисників фортеці.

А зверху обстрілювати турків було вже неможливо. Щоб влучити під накриття, пробивали дірки між камінням і стріляли крізь них.

— Кидай солому! — вигукнув Добо.

На палаючий тин полилася вода, а на турецькі накриття полетіли вогняні солом'яні вінки, просякнуті олією і воловим салом.

Накриття, які досягали муру, перевертали або відштовхували кирками, а ті, які займалися, турки самі кидали. Палаючі накриття летіли вниз, і турки, лементуючи, рятувалися втечею від полум'яної зливи. Бочки під ними хиталися. На спині в одного турка загорівся червоний доломан, і він кинувся тікати, несучи на собі палаюче вогнище. Обложенці сміялися.

— Солому, тільки солому! — командував Добо.

Проолієні солом'яні вінки, палаючи, летіли на дерев'яні накриття. Покидавши списи, на яких трималися накриття, турки прожогом тікали від розбурханого вогню.