Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— Візьми, братку, у Балажа кубок і випий.

12

І тільки наступної ночі дізналися обложенці, чим займалися яничари того дня.

Вони спорудили пристосування, схожі на балдахіни, під якими на хресні ходи носять святі дари. Зроблені ці балдахіни були з міцних дощок, і замість чотирьох різьблених жердин їх підтримували чотири списи.

Тепер сушняк і землю турки стали носити під отакими пересувними дашками, або, як їх називали, накриттями.

Вдень старші офіцери добре виспалися. Здебільшого вони спали в пообідній час, оскільки для штурмів турки вибирали ранкові години й наміри їхні завжди прояснювалися лише під обід. Під вечір офіцери знову були на ногах, а відпочивати йшла половина рядових. Добо і Мекчеї домовилися не встановлювати для себе певного часу для сну: вирішили, що як тільки один з них трохи відпочине, зразу ж піде відпочивати другий.

Отак вони обидва й не спали. Тільки коли-не-коли подрімають у куточку вежі чи десь на насипу, та й то сидячи. В пообідній час, правда, вдавалося іноді години дві поспати. І від безсоння очі Добо були обведені червоними колами.

Гей, та й брала ж лють стрільців, що турки здогадалися спорудити прикриття! Для цих пристосувань вони позбирали всі дошки, що вціліли на стелях міських будинків, повиривали їх з парканів, повиламували із свинарень — турки зрозуміли, що треба прикриватися, бо інакше ладу не буде.

Біля Шандоровської вежі земляний насип підняли так високо, що він уже доходив до нижньої закраїни вилому в фортечному мурі.

Турецькі солдати були захищені накриттям, а ті, хто списами підтримував накриття, захищали голови в'язанками хмизу. А в фортеці біля вилому обложників весь час пильнували двадцять стрільців і заряджена мортира. Зі стрільниць на мурі теж не випускали їх з прицілу причаєні рушниці. Та всі застережні заходи були марні, навіть щільний морок прикривав турків у години нічної роботи.

Гергей пильнував біля великого пролому і раптом побачив, як, прикрившись в'язками виноградної лози, по насипу скрадаються чоловік двадцять турків. У густій нічній пітьмі вони здавалися тінями.

Гергей гукнув з муру:

— Гашпарич!

— Слухаю! — відповів чоловічий голос.

— Руки у вас не сверблять?

— Ще й як сверблять, хай йому біс! Пане лейтенант, дозвольте шаблею попрацювати!

— Давай! Сто чортів їм у печінку, цим бусурманським виплодкам! Але дивіться: порубали — і негайно назад!

— Зрозумів, пане лейтенант!

Пролом закладали муляри, але яма була ще така велика, що в неї вільно могла в'їхати підвода.

З дозволу Гергея Гашпарич вискочив, простромив списом переднього турка, озброєного дюжиною ятаганів, і тут же гайнув назад до фортеці.