Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— Я можу бути лише свідком,— сказав він.— Ніхто не може бути одночасно і суддею, і свідком.

— Будьте свідком,— сказали йому з-за стола.

Гергей пішов.

Мекчеї вийшов до передпокою.

Стражники ввели Гегедюша, трьох його спільників і турка.

Гегедюш був блідий і не наважувався підвести очей, під якими темніли широкі круги.

Добо залишив у залі тільки його, звелівши решту підсудних вивести.

— Слухаємо вас,— сказав він.— Розкажіть, як ви привели у фортецю турків.

Гегедюш таки знайшов у собі сміливість і почав, хоча й недоладно, виправдуватись:

— Я хотів заманити турків до водосховища. Здавати фортеці я й не думав. Водосховище велике. Ми там у стіні виявили вузенький прохід. Я хотів відзначитись, я сам хотів знищити тисячу турків.

Добо спокійно вислухав його. Офіцери теж не ставили йому ніяких запитань. Коли Гегедюш замовк, Добо наказав відвести його вбік і по черзі став викликати солдатів.

— Ми мусили скоритися наказові пана лейтенанта,— сказав перший солдат, чоловік років сорока, з безбарвним обличчям. Весь його одяг був забруднений.— Ми солдати, а нам наказували!

— Що вам наказували?

— Стояти біля водосховища, поки пан лейтенант не приведе кілька турків.

— А він сказав, навіщо приведе турків?

— Ми мали обговорити з ними питання про здачу фортеці.

Добо глянув на лейтенанта. Гегедюш затряс головою.

— Неправда! Він бреше!

— Я? — ображено вигукнув солдат.— Хіба ви, пане лейтенант, не казали, що турок обіцяє всілякі блага, а від пана Добо нічого хорошого не варто чекати? Казали, що Добо не хоче навіть виплатити додаткових грошей, які належить виплачувати в час облоги.

— Він бреше! — повторив Гегедюш.