Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— Ходімо до мами!

Туркеня вчепилася в хлопчика обома руками. Вчепилася, мов орлиця в ягнятко.

— Селім! — верещала вона, водячи очима.— Селім!

І видно було, що вона готова розірвати цього хлопчика, якщо не повернуть їй сина.

А за хвилину з палацу вибігла Ева у довгій і широкій нижній спідниці. Її лоб був запнутий білою хустиною, та обличчя променилося радістю. Вона бігцем тягла за собою маленького турецького хлопчика. Малюк Селім мав на собі своє звичне турецьке вбрання і тримав у руці великий кусень білої булки.

Обидві матері кинулися з розпростертими обіймами назустріч своїм дітям.

Одна кричала:

— Селім!

Друга:

— Йончико!

Жінки впали на коліна перед дітьми, кожна обнімала свого сина, цілувала, не могла на нього надивитися.

І, стоячи на колінах, вони обмінялися поглядами і простягнули одна одній руки.

Турки й справді повтікали.

Варшані, який прийшов услід за матір'ю Селіма, розповів, що паші хотіли ще раз піти на приступ, та коли сказали про це яничарам, ті покидали зброю перед наметами пашів і розлючено закричали:

— Не будемо більше битися! Хоч усіх перевішайте, а не будемо! Аллах на боці угорців! Проти аллаха не виступимо! Не підемо!

Ахмед-паша плакав і рвав свою бороду перед очима всього війська.

— Підступний негіднику! — з кулаками кинувся він на Алі-пашу.— Ти назвав Егерську фортецю ветхим хлівом, а її захисників — овечками. Тепер сам іди й розкажи султанові про нашу ганьбу!

Якби не втручання беїв, паші почубилися б перед усією раттю.

Турецьких офіцерів полягло безліч. Велі-бея винесли з поля бою на ношах. Дервіш-бея знайшли біля мурів фортеці напівмертвого.

У турецькому стані панував такий відчай і стільки там було поранених, що паші не встигли ще дати наказу відступати, як військо вже відійшло. Загони, що стояли під Фелнеметом, підпалили село і вночі вирушили в дорогу, осяяні загравою пожежі. Решта теж не дочекала ранку: покидали намети, пожитки і — тільки б геть звідси!