Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

Цієї ночі спали солдати, а всі інші пильнували й працювали на мурах і на вежах.

На допомогу мулярам Добо дав селян, що сховались у фортеці, різників, мірошників, слюсарів, теслярів, чотирьох ковалів і навіть цигана.

Проломи Добо наказав замуровувати найдовшими колодами. З гарячковою квапливістю люди тягли до пробоїн землю, дошки, вапно, каміння. Проломані ворота теж заклали землею, камінням, піском і бочками з землею. Перед ворітьми і над ними поставили мортири, по боках — гаубиці і скільки було пищалей.

Тюфенкчі позасідали під мурами в глибоких ровах і стріляли вгору щоразу, тільки-но люди показувалися в проломі. Нічого не вдієш! Хоч як намагалися вони захиститися плетеними турами, все ж іноді їх було видно.

На вишці наріжної вежі закладанням величезного, у три сажні, вилому розпоряджався Томаш Бойкі. Боршодський лейтенант велів зв'язувати колоди канатами і ланцюгами. Робота важка. Іноді доводилося вилізати за мур, потрапляючи при цьому під обстріл яничарів.

Даремно стріляли з мурів у відповідь на пальбу яничарів, намарне засипали їх гранатами — турки так заховалися за насипами і плотом, що виднілися тільки дула їхніх рушниць. А ліхтарі мулярів, які постійно пересувалися, лише освітлювали їм мішені.

— Піднімай колоди! — кричав Томаш Бойкі.

Селяни стояли розгублені. Тієї ночі трьох із них поранило.

— Піднімай колоди! — повторив Томаш Бойкі.

Селяни завагалися.

Лейтенант підскочив до вилому і знову гукнув:

— Та ворушіться ж, хай вам біс! Сюди, сюди подавай!

Внизу тріскотіли турецькі рушниці, нагорі стукали молотки і гримотіли, бряжчали ланцюги, якими обхоплювали колоди, закріплюючи їх довгими вершковими цвяхами.

— Не бійтеся! — підбадьорював лейтенант.

Боятися ніхто не смів!

Куля вдарила в шолом лейтенанта і зірвала з нього срібний гребінь.

— Давай, давай!

Лейтенант сам підкотив колоду і взявся скріплювати її з бантиною.

— Томаше,— крикнув знизу Мекчеї,— спускайся!

Кулі ще частіше зацокотіли по вишці; внизу не змовкали турецькі рушниці.