Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

При світлі факелів двадцять два вершники зіскочили з коней і, тримаючи їх за повіддя, вишикувалися в ряд перед комендантом. Коні були в білій і червоній піні. Вершники без шапок. Всі важко дихали. В багатьох обличчя були закривавлені. На плечі в одного з-під розірваного доломана біліла сорочка.

Наперед виступив невисокий плечистий чоловік і зупинився перед Добо.

— Маю честь доповісти,— сказав він, важко віддихуючись,— я прибув.

— Сину мій, Лукачу,— відповів розчулений Добо,— плутяго і мандрьохо! Кайдани тобі на ноги, а на шию — золотий ланцюг! Мій славний, мій добрий витязю!

І, обнявши свого воїна, спитав:

— Як це ви пробилися?

— Нам, пане капітан, довелося перечекати, поки не переб'ємо стільки турків, аби кожен з нас роздобув тюрбан і плащ. Ми весь час робили вилазки із Сарвашке.. Нині під вечір нам не вистачало тільки двох тюрбанів. Варшані віддав нам свою дудку. І якби на ринковій площі стояли кінні, ми, пане капітан, чудово б проїхали. Але піші, помітивши, що їдуть чужі, напали на нас.

— Кого нема?

Солдати перезирнулись. Їхні обличчя освітлювалися; смолоскипами тільки з одного боку. Майже всі вони були в крові. І на одягу, і на конях червоніла кров.

— Габора,— тихо почулося у відповідь.

— Бікчеї,— прозвучало ще тихіше.

— Балкані...

— Дюрі Шоша...

Погляд Добо затримався на хлопчині з довгим волоссям. Він стояв у строю крайнім, уткнувшись обличчям у шию коня.

— Балаже! — вигукнув приголомшений Добо.— Це ти?

Хлопчик вийшов зі строю, опустився на одне коліно, поклав до ніг Добо закривавлену шаблю і мовчки схилив голову.

Це був Балаж Балог, наймолодший зброєносець Добо.

16

Тієї ночі, крім вісімдесяти стрільців, усі солдати могли спати. Спали біля мурів і в ровах, закутавшись у плащі. Біля кожного, хто спав, лежали списи, до поясів були Прив'язані шаблі. Вгорі, біля плоту, поруч із стрільцями, що спали, лежали набиті гвинтівки. Зброю позагортали в ганчір'я і в клоччя, щоб порох не відволог від роси.

Серед зморених сном солдатів через кожних десять-двадцять кроків стояли вартові. Стояли вони і коло гармат, і на вишках веж. Найменше вартових було з боку міста.